Завантажити

начальник явимсь незрозумілим чином досяг цього: чи те безбарвною нудьгою сиего голосу-ажгомати добором слів, жестів”, відчуженістю і глибоко прихованою ненавистю до інших. Художник щохвилини дурнішав, мовчазно пошлів, меншав. Спустошений пішов він додому і, не проклявши навіть життя, помер. Цей процес меншавия тривав 10 років...
Йому здалося, що він ні на що вже не здатний, що він иозбавяеиий найменшого ироблиску думки. Почуття його теж стали нікчемні і тьмяна. Він забув про свій твір, ніби від і не створював йото зовсім.
Він не зрозумів, що начальник намірявся його, так би мовити, похвалити. Але й хваливши його, вій ніби робив догану.
Він потребував зустрічного поруху душі, як людина, дійшовши до останньої стадії справи, потребує краплини води. Але у начальника не було душі. А треба було сказати одне тихе слово: “Спасибі'”. Та для цього слова треба бути людиною.//
//“Найбільші події, проникаючи в їхню свідомість, пристосовувались до їхньої мірки і ставали такими ж мізерними, як вони самі^ жалюгідні рвачі, режисери — угодники і лакеї”.//
//Його лице, широке і грубе, і груба фігура свідчили про шкоду, що її робить сидяче життя, затворницьке, канцелярське, людям, створеним для здорової фізичної ираці.
Він був прекрасний працівник, не дуже далекий, позбавлений всякої уяви.
“Немає кращого засобу підняти бойовий дух генералів, як присудити до смерті одного з них”.//
А. Франс
//Одним словом, це була людина не гірша і не краща за інших. Бездоганність — найчастіше справа щастя, а не властивість і результат доброчинності.
Телеграфний стовп — відредаговане дерево. Знайомтесь, —це моє пряме, як палиця, начальство.
— ...І ця ось людина!..
— Я не людина. Я інженер.
Він був сутулуватий і дивився завжди в землю. Казали, що ще малим він знайшов монету в двадцять копійок. Ця, здавалося, незначна подія зіпсувала його на все життя.//
ОРГАНЧИК
//“Я скоротив мистецтво втроє. За це я одержав орден і захистив кандидатську дисертацію. Тепер захищаю докторську. Доктор виродження кіно! Звичайно, я зворушений, страждаю”.
Все, включаючи і тему страждання, він вимовляв, як манекен, без усякого душевного поруху. Це мерзотна фігура, жорстока, тупа, егоїзму крайнього, огидного. Нічого в світі, крім його персони. Комплекс лакейський.
Він був пересічною ординарною людиною, призначеною випадково на неординарний пост. Тому він перестав бути пересічним і ординарним. Він перетворився в щось у своєму роді, що виходить поза рамки звичайного.//
Проїхали Ніжин. Тут учився Гоголь. Згадав Боженка й Савку Трояна...
17/VII [19]49
Як важко болить серце. День і ніч, невпинно, невблаганно. Важке, немовби в ньому сто пудів. Болять руки. І такий біль у грудях, і так я знесилів. Не можу не то що ходити, сидіти вже важко, навіть важко лежати. Невже настав мій смертний час?
Пишу сценарій. Так працювати важко, як ще ніколи. Уперто відчуваю, що біль у серці не дозволяв думати, не дозволяє почувати життя, не пускає навіть писати, водити олівцем чи пером по паперу.
Коли б мені пощастило написати як слід отсей сценарій. Я, може, одмовлюсь його ставити. Я мушу лікуватися довго, якщо можна ще лікуватися.
18/VIII [19]49
ФУТБОЛ
//Написати оповідання про футбол. Як був я на футболі в 1938 році, що я там бачив, що чув і що говорив. Внести в “Футбол” вставне оповідання про Н.
І закінчити оповідання складним ходом думок, що виникли тоді в мене. От чого я й до сього часу ненавиджу отсю дурну і темну гру.//
//Оглядуюсь, — як я постарів.
Не встиг роздивитись неначе, і вже півстоліття майнуло в далечінь, як один день. Як я жалію, що не встиг написати найголовнішого. Все було ніколи неначе. І як тепера братись за перо? Що знаю я? Молодь від мене далеко. Почати писати про старих людей, про старі часи.//
30/Х [19]49
Сьогодні свято в Україні... Возз'єднання земель. Здійснення мрій народу мого на протязі довгих століть і мрій моїх, моєї юності.
Святкують всі трудящі.., святкують всі сьогодні на Вкраїні...
Осталося чотири дні до закінчення сценарію. Чи й витягну: так все в мені пошматоване болить...
1951 рік
17/І/ [19]51
ПРО ЗОЛОТИЙ КЛЮЧ
Нещодавно В. Шкловський зустрів мене в Спілці письменників і каже:
— Я думаю, що найвиразнішим за глибиною і вірністю основного і головного, що було і є в нашому житті, — місце в “Щорсі”, де богунці мріють про майбутнє, зокрема Чиж — хлонець-богунець з напівоголеною шаблею. Ось ключ, який кінематографія повинна була підняти, щоб відкрити доступ до найвеличніших справ... і не підняла, підібравши відмичку протилежного призначення...
Пам'ятати про сей ключ.
Всі так забули про нього, наче його і не було зовсім.
Пам'ятати про сей ключ.
7/VI [19]51
ТЕМА ОПОВІДАННЯ
//У місті зруйнована головна вулиця. Зруйнували її вороги під час війни. Усе місто брало участь у прибиранні руїн протягом трьох літ. Усі уявляли відбудовану нову вулицю з

читати