Завантажити

перебільшеним, ні засудженим, ні заплямованим і зневаженим, оглядаючи шлях свій і рідні народні “лани широкополі”, засіяні невмирущими словами з душами чистими, не спустошеними брехнею, взаємною ненавистю, жадністю, жорстокістю, кар'єризмом, зітхнути легко, тихо і щасливо і втішитись думкою, яка не судилась мені, що мріяв усе життя про творення добра: благословен труд, і день, і дом.
...Чим утішусь на чужині? Де преклоню голову сиву? В далекім Китаї, під чужим небом? Прощайте.
Чи, може, й там ви знайдете мене зі своїм злом, ви, мої щасливі бездоганні недруги?
7/ІІ/ [19\19
Що зі мною сталося? Я розучився неначе писати. Пишу статтю для “Літгазети” про суд над “Летр франсез” і за два дні не можу зібрати думок, не можу пером повести. Ще не написав і одної сторінки, а вже втомився так, неначе камені ворочав на тяжкому шляху, і серце болить, і смуток обнімає душу. Ніт, не редакціям належу я, мабуть, а лікарям. І тормоз в писанні — се травма моя, що вже ніколи не покине мене. Ловлю себе на думці: неначе стоїть мій грізний критик за плечима й розглядав безсердечним оком кожну літеру мою і кожну кому, чи немає в ній зради і підкопу. І я, замість писати, страждаю. Мене зламано.
Я сприймаю вже світ як страждання. Я постиг: міряється воно глибиною потрясіння внутрішнього, всієї душі, а не тільки гнітом зовнішніх обставин. Я міг би довго жити й творити багато лише на основі добра, на основі позитивних стимуляторів.
23/IV [19]49
ВЕЛИКА БАГАЧКА
Псьол. Вулиці Багачки. Люде. Краєвиди з гори. Там ми ховали Боженка, несли житами понад лугом. Урочисті панорами під героїчним небом, під хмарами такої краси і такого пафосу всесвітніх змагань велетнів і пророків, що пісні “Як умру, то поховайте” не можна було співати, і артисти тремтіли од хвилювання і співали глухо, придавленими голосами, а Боженко лежав у них на плечах на своїх носилках і плакав не акторськими, а справжніми сльозами. Уперше за довгий свій вік лицедійства опинився він на таких просторах перед лицем одвічності, і прибита пилом і мізерією многолітніх дрібниць душа його ніби вирвалась з кайданів і полинула між хмари, жахаючись, і плачучи, й радіючи трепетно, що єсть вона, душа, яка причастилась великого.
23/IV [19]49
Як люде, дивлячись на нас, не знаючи, що воно й до чого, та розуміли, проте, цілком через свою тонку народну чутливість, що йдеться про щось серйозне і глибоке. Бо ніхто не перешкодив нам ні одним словом.
Ми вертаємося до хати. Вона була — цариця хат. Біла, велика і простора, з великою стріхою зеленого оксамиту.
Грабарі і їх коні. Я виходжу в двір до грабарів. Тепла, зоряна, прославлена в піснях українська ніч. Бездоняе небо, уроч-истий всесвіт вад нами. Розмова з грабарями.
Як почалась вона, як протікала ргисою 1ю зсік питаннях.
Отак і віч минала, і почало світати. Зітхнув один красивий чоловік (вже всіх їх стало видно).
— Спасибі вам, дай боже здоров'яі Не то всю ніч, усе ятаття тисячі верст ішов би за вами, аби тільки слухать.
27/ІV [19]49
Болять руки, голова болить, і болить серце. Я тяжко хворий. І ніхто сього не номічає. А в меае таке почуття, иіби я стото перед катастрофою.
1. Написати оповідання про народну Середу і щуку.
2. Оповідання про оержантя ЇЯвеар. Про до німецьких загарбників.
3. Про погибель богів.
4. Про Шосгаковята.
Сен Святослава.
Соя насьметаніса.
12/VI [19]49
медицину, про його ненависть
IV/VI 1949
ФАТАЛЬНА ХВИЛИНА
ОПОВІДАННЯ
//Про художника. Зробив грандіозний твір мистецтва. Все в ньому булх” незвичайне. Все було приведене в таке гармонійне поєднання — сюжет, гра, композиція, колір, правда, — що люде плакали від незбагненної розчуленості. Ніби клаптик неба спустився на землю у вигляді сходів. От у цьому стані, весь ще в полоні цієї внутрішньої гармонії, досягвутої величезним зосередженням усіх фізичних і душевних сил, і з'явився я до начальника. Начальник показав уже твір там і був обласканий. Тому вій звернувся і до художника в чимось подібним. Але душа у нього була бідна. Він був схожий на рояль, у якого звучали два клавіші. Решта могла вистукувати тільки накази.
— От ви знаете, добре ви вробили картину. Картина вдалася. Ви знаєте, ви можете краще за всіх працювати.
Чего ви смієтесь? Не вірите? Даремно, у вав завжди що-небудь та... Не розумієте ви, ось що... життя не роаумівте, життя. Вам ба полінуватися слдд„. еге, місяць. Місяць полікуватися, потім той ві'дшвтати і петшггапги трохи, попрацювати над собою. Дуже хороші фарби, его. І інше, і інше. Все. Можете іти спати.
Він так звик не поважати” що навіть, кости не похвалити вже було не можна, він і хвалив таж,, иіби робев догану.
Художник пішов додому. Йому захотілось повіситись. Але він не повісився. Повісилась, приміром, задавилась безповоротно частина його (араб}./
//Ця пихата, жорстока і безнадійна оврежия мікролюдина зробила все для того, щоб художник відчув себе меншим і нэкчемнапнав за тем. І

читати