Завантажити

****
Тепер коли час став коротким
і єдине що зосталось осягнути –
довжина лінії від зап’ястя до пагорба Венери
коли музика під твоїми пальцями
знову переходить у ritenuto
по-блюзнірському пропускаючи ноти
хлопчику ким назву тебе тепер?
Маестро під Тернопільською аркою
чи лицарем старого Львова
що ніколи не дивиться у дзеркала?
гонитва триває мій хлопчику
навіть тоді коли в тебе немає імені
а сліди якими йтиму
будуть слідами жінки
бо віриш
час тепер став коротким
наче лінія на моїй долоні
наче остання дорога у пустелі що веде до тебе
і губиться між пісків....
...але ти поки грай грай гра…

****
ТРИ ЛИСТИ ДО СТАРОГО ПОЕТА
1
Коханий,
наша зима добігає кінця
вже немає потреби заварювати малиновий чай
купувати ліки від застуди
і рахувати скільки срібних волосин
з’явилося у тебе на скронях

наша зима пропахла чужими порадами
пилом книжковим у твоїй бібліотеці
цитриновими шкуринками на підлозі
біля ліжка
зима що добігає свого кінця

прожито ще одну вічність
ще одну історію великого земного кохання

ніщо не повернеться
наша зима із заїждженим сюжетом
втеча двох божевільних
що забули усе окрім власних імен
і підійшли до прірви
із заплющеними очима

Старий поет і дівчинка

Наша зима добігає кінця
але ж ти дослухаєш, коханий ?

2
час зупинився
віднині наші слова вартуватимуть не більше
ніж половина кавового зерняти
в іржавій бляшанці
ніж торішній кленовий листок
між сторінками бульварного роману
наші слова завислі між учора і завтра
зважені до єдиного півскладу
до миті єдиної їх промовляння
вдиху і видиху
слова про те що любов не вічна

час зупинився
ми більше не зможемо зіставляти лінії
на вологих долонях
довго дивитися у вікно виглядаючи листоношу
марити обіймами коли до них лишається півкрок
і відступати назад

віднині музика не замінить твоєї присутності
нетлі прозорі усередині годинника
стрілки що застигли в одній точці

час зупинився
наші слова що здавалися безцінними напочатку
маренням недолугим у своїй послідовності
солодкою мукою єднання
матимуть присмак гіркоти
вина перестояного у прогнилому сховку
час зупинився саме тепер
коли єдине що залишилося зробити –
промовити слово «люблю»

люблю

3
Коханий,
нам повік не уникнуть самотності
обережних обіймів без натяку на взаємність
слів прочитаних у дорослих книжках
і тому забутих

сніг засипає пусте підвіконня
ми не зможемо більше вмикати солодку Едіт
рахувати сліди на затертій платівці
і вдавати, що все гаразд

наша зима
переповнена дивним відчуженням
грою в безумство коли ще нічого не втрачено
- втрачено майже усе-

віриш нам не уникнуть самотності
пустки гіркої на тлі непрожитої пристрасті
де найбільша спокуса якої не знала –
називати тебе коханим.

****

Ти скажеш усе, окрім того, що вже не сказати.
Зів’ялий горицвіт на сірому дранті любові,
Печаль бурштинова із присмаком солі і крові –
Все сходиться так, як учора наврочили карти.

Зів’ялий горицвіт – в долоні дві довгі стеблини,
Розсічені пальці невміло приховують рани.
Ти мовчки відміряєш правди і трішечки тайни
І скажеш усе, що сказати був просто повинен.

І збудеться так, як хотілося вчора - в долоні
Зів’яла стеблина горицвіту й грудочка сажі.
Ти скажеш усе, окрім слів, що любов - неосяжна,
А навіть тоді, коли сльози не дуже солоні.

****

Ці портрети, які так нещадно нагадують нас,
Ці холодні обійми, ці спроби крізь тіні образ
Зупинити годинник, якщо не зупиниться час,
І сховати долоні в твоєму густому волоссі.

Поцілунки крихкі – ми не станемо ближчі, ніж є.
Божевілля утоми, що цівкою муки снує
По завмерлих обличчях, де схоже на маску твоє,
Обережно вростає в товсту інкрустовану раму.

Я кохаю тебе, я втрачаю усе, окрім слів,
Непромовлених нами, чи сказаних тільки напів,
Саме зараз, коли ти належиш комусь, хто зумів
Зупинити годинник, уникнувши довгих пояснень.

****

Алкоголь, дві троянди - усе, що сьогодні потрібно.
Присмак наглої смерті знаходиш між розділів книжки.
Я лишаю, заціпивши зуби, засмаглу, аж мідну
Невагомість плечей на ламкому периметрі ліжка.

Ця тонка геометрія снігу, крихкої крижинки
У твоєму бокалі з прозорими гранями втрати…
Я цілую тебе з неприхованим поспіхом жінки,
божевільної жінки, яку ти не схочеш пізнати.

Чорні виміри страху і там, де ти будеш напевне…
Хто з нас першим попросить перерви чи перемир’я?
Я торкаюсь отрути, яку ти готуєш для мене
І скидаю додолу одежі затерпле ганчір’я.


****

PIANO
1
Я кохаю тебе – тиждень, місяць чи рік...
Все, що втрачено нами і все, що забуто повік,
Відійде, не торкнувшись ні наших гарячих повік,
Ні старого каміння на березі або на площі.

Все, що втрачено нами – пісок у глибинах ріки,
Повертання її за невидимим знаком руки,
Коли навіть слова, ще подібні на дотик м’який,
Вже не мають ні значень, ні сили усе зупинити.

Я кохаю тебе, я не зможу відчути кінця.
Все, що втрачено нами – лиш обриси рук і лиця
Постарілих коханців, їх майже затерплі серця...

читати