Завантажити

...Але як зупинити ріку, у яку не ступити ?
2
Сьогодні, чи завтра – ти знову поїдеш додому.
Порожні зізнання, світлини в альбомі старому,
Де наші обличчя невміло маскують утому
Від сірих конвертів і довгих уявних розмов.

Цілунки натужні – півприсмак гіркавої туги
За власним безумством, яке не прожити удруге,
А навіть тоді, коли той, кого кликала другом,
Захоче лишитись на день або, може, на два.

І все, що я маю, і все, що ми втратимо потім –
Дві жовті троянди і втомлений західний потяг,
Де кожен завжди залишає щось краще на потім,
Струсивши з плеча тінь обіймів і висхлі слова.

****

Обійми мене, дівчинко, хай я забуду про втому,
Начаровану книгами й розпачу згустком солоним.
Хай на мить стихне музика, зіграна кимось з відомих
І не буде нічого, крім світла твоєї руки.

Ця миттєвість, якою я житиму довго опісля,
Загортаючи сутінки нетлями спогадів прісних,
Залишаючи тіні на дзеркалі або на кріслі,
Не віщує ні спокою, ні повертання ріки.

Ти відчуєш це, дівчинко, крила зірвуться угору,
Обірвавши всі жилки, неначе останню опору.
На брунатному серці дві смужки - жалю і покори,
Тільки що я зумію, коли поміж нами віки?


****

ГАРНА МОЯ КНЯЗІВНА
1
Гарна моя князівно, карби долонь на камені
схожі на темні обриси довгих пташиних крил.
Все, що з тобою втратили, все, що з тобою мали ми –
зірвана жовта квітка, кинута в бруд і пил.

Як же воно так сталося? Там, де шукали вирію,
зграї притихлих воронів й листя гіркого дим...
Гарна моя князівно, серце з корінням вирвано,
Жовта зів’яла квітка світиться понад ним.

2
це – тільки балада про жінку з дощем у серці
прозорі долоні та усмішка, повна смутку
їй досі пасують весна і легке вбрання

здитячена ніжність – я хочу її любити
до болю, до скону, до щему в кістках – ця жінка –
мов свічечка воскова крізь непрозору ніч

все сталось взаємно: в затерплих серцях як ступор
любов і бажання усе зрозуміть одразу
без книг й манускриптів і навіть без слів без слів

цей світ – біле озеро – крига дедалі тонша
а втім тільки і мить -- і буду я з нею віриш?

це ж тільки балада, написана нам обом



3
мій скарб із минулого – завтра все стане прозорим
печаль неосяжна – я втрачу її між листами
смарагдове літо скінчилось мій зраджений пане
вже завтра я буду твоєю – князівна

зосталась у ньому гірким нерозквітлим суцвіттям
посивілим пасмом між кучерів чорних –вже завтра
я буду з тобою не вділена і не обтята
гаряча і юна – такою мене ти хотів?

спокути не треба – я чесна з тобою мій пане
жага як хвороба я зможу її подолати
вже завтра опівдні я стану твоєю князівна
мій скарб із минулого вічна журба і любов

****

Дивна моя, обертаю всі спомини в пил,
ніби ножа уникаю обіймів холодних.
Світяться в дзеркалі, наче видіння скорботні,
обриси серця, подібні до обрисів крил.

Як же так сталось? На білих зап’ястях рубці,
Бісером сірим засипані лінії муки,
Котяться, котяться сльози мені по лиці,
Падає, падає сніг на листи і на руки.

Безум єднання і безум терпкого жалю –
Все, що Ви мали і все, що я втрачу віднині...
Дивна моя, чи повірите в слово «люблю»
Саме тепер, коли вірити в інше повинні?


СЛІДАМИ ЖІНКИ
1
слідами жінки – туди
де спомини обвішані павутиною
де дім молодого поета
з плином часу став лігвом самітника
чуєш вода капотить
із обірваних ринв?
то вічність на лапках котячих
вертає туди, де все почалося
від єдиного слова «люблю»
жінки слідами

2
все стається раптово
у темних приміщеннях де
навіть перса твої ніби перса мулатки опівдні
молоко поцілунку на пагорбах мого падіння
о розпечена Африко туги моєї я знав
все з самого початку
лишень доторкнувся до них –
ти – гаряча жарина
по вінця наповнена льодом
3
як їх знайти
між глухої кропиви й латаття
тепла роса на затерплих листках подорожниках
жінко моя де дорога якою ти йшла?
муж твій розгніваний
скоро ти будеш покірна
дай-но лишень віднайду між бадилля зотлілого
твій мов копитце лошати вкорочений слід
4
коли у кухлі порожньої кімнати
тінь стає густіша над сливовий узвар
у глиняному
коли зім’ятий одяг, розкиданий сторч по підлозі –
єдиний свідок розпачу і туги за тобою
кохана моя, що видасться тяжчим
за цей пересичений хаос
моєї самотності?
останнього літа проявлені знімки – крізь сон
виводиш рукою знайомі ще риси обличчя
прощального танцю чи кроків прощальних півтон
чи голос яким не заплачеш і вже не покличеш
тонкі твої пальці нечутно торкнуться чола
а потім із нього мов сніг струсять розпач і втому
о дівчинко дивна невже ти забути могла
старий фотознімок де ти не належиш нікому ?
це літо останнє лиш обриси срібних видінь
ще довго світитимуть мляво стікаючи долі
крихка танцівниця чи схожа на неї півтінь
гарячим піском засипатиме тугу поволі

****
DONNA INNAMORATA
1
Ці слова про закохану жінку
сон тривалістю у три роки
три глибокі рубці на затерплих зап’ястях
невміло приховані біжутерією

ось вона одягається
навпомацки ставить чайник на

читати