Завантажити

ясно відчуває, розуміє, що не може перебороти рішучого і важкого чуття,
 
 
* * *
 
Після тої незабутньої ночі усе навколишнє відійшло од нього. Обважнілий і тривожний, з кожною годиною міцніше чув, як його тягне піти прямо до Бондарівни.
Ні, він не стане поперек дороги своєму другові! Та й хіба не видно, що дівчина любить Григорія. А другий голос впевнено твердив: «Підеш. Тепер маєш право».
У свята нікуди не виходив, лежав горілиць в саду або намагався читати книгу і з незадоволенням ловив на собі допитливі, неспокійні погляди матері. Одним порухом брів, стиснутими губами давав розуміти, щоб його ні про що не питала, і вона мовчала, задумана, запечалена,
В неділю прибіг Варивон, і хата враз ожила, загула, наче в неї весілля увалилось.
— Чи живі, чи здорові? Тітко Докіє, чого це Дмитро як сич нагогошився? На дощ може? Ох, і треба дощу! Хмурся, хмурся, Дмитре, може що й вийде. Вже наш соз і пшениці трохи посіяв. А тут суша така.
Невдоволено відірвався від газети.
— Горе моє! — сплеснув руками Варивон. — Подивився — наче золотого подарував. Від такого погляду боюсь, щоб пристріт не напав.
Коли Докія вийшла на подвір'я, він почав витанцьовувати якогось чудернацького танця, намагаючись щоразу зачепити ліктем Дмитра, перекривляючи знайомих парубків і дівчат, як вони поважно тримаються при батьках, сміливішають на танцях і найкраще почувають себе увечері, коли місяць за хмари заходить.
— Де це ти Григорія подів сьогодні? — подивився у янтарні очі Варивонові.
— З Грицем у мене надтріснувся глек, — раптом споважнів.
— Чому?
— Чому? — Сів на ріжок тапчана і закинуті руки сплів на шиї. Раптом сердито відрізав: — Зв'язався чорт з Федорою. Від Югини йде, а до неї заходить. Ну його к бісовій матері! Я думаю так: нема любові — ходи хоч до пенька, є любов — тримайся по честі. Так я кажу? — Вилицювате обличчя парубка стало суворішим, покращало наче, зникли насмішкуваті жмурки в очах.
— Може, то брехня? — нетерпляче чекав відповіді.
— Де там! Сам бачив. Тепер з ним і через поріг до Бондарів не ступлю. Я в Рябка очей не позичав.
— А зі мною підеш? — рішуче підійшов до Варивона. І поклав руку на його широкі округлі плечі.
— 3 тобою? — здивувався парубок. — Ти не теє сьогодні? — ударив себе середнім пальцем по шиї.
— Ні, не теє! Поведеш? — натиснув рукою на плечі.
— Оце так! — зовсім розгубився Варивон, відводячи важкі руки Дмитра з плечей. — Ти скажи, який тебе ґедзь укусив ниньки?
— Скажу, — зупинився, трудно підбираючи слова. — Придивлявся до Югини, сподобалась кріпко. Коли вона така, як здається мені, — зразу б старостів послав. Тільки тобі таке кажу, матір нічого не знає. Десь заїкнешся — голову зірву.
— Ну, ну, полегше трохи, — охопив шию руками. — Без голови, значить, мені кашкет неспідручно буде носити.
— Чи спідручно, чи ні — мене не обходить. Так що тримай язик за зубами.
— Щоб не їсти борщ з грибами, — доказав Варивон, швидко розмірковуючи, що Дмитро неабиякий жених та й не одна чарка перепаде від нього. Проте ще вірив і не вірив. Тільки подумати: за кілька років ні одній дівці слова не сказав, а тепер ринувся, мов ведмідь на пасіку.
«Всі вони такі чорти потайні. Мовчить, мовчить, а потім зразу ж у пекло полізе. Славний женишок». — Задивився на збудоражене обличчя Дмитра,
— Поведеш?
— Та дорога далека. Чогось, значить, ноги болять, — удавано зітхнув Варивон.
— Знаю, чого вони в тебе болять, п'яничка нещасний. — Усміхаючись, дістав з мисника пляшку.
— Прямо тобі, Дмитре, тільки фершалом бути. Зразу чую, як рукою біль відняло, — поморщився, нюхаючи шкоринку хліба. — І що воно за знак? Начеб вода — і більш нічого, а всяку болість з тіла зганяє. Здається, на дні у пляшці блищить трохи?
— Іди к бісу! Гляди, щоб твої ноги онишником не полікував — давно він ревма реве по тобі.
— А знаєш, Дмитре, — раптом споважнів парубок. — Вибір твій, хвалити не хочу, ой, важний, хороший вибір. Югина — це, значить дівчина, — підняв угору палець.
— Так і мені здається, — похмурнів Дмитро. — Тільки чи вийде що з цього?
— Повинно вийти! — впевнено сказав Варивон. — А втім, як говорять: догнав не догнав, а погнатись можна.
— Славна приказка, тільки не на мене краяна. — Рвучко відкрив скриню і почав убиратися в святковий одяг.
— Куди ви зібралися? — стала на порозі мати.
— Вашого красеня сватати веду, — посміхнувся Варивон і спіймав на собі такий погляд Дмитра, що зразу знітився і пояснив матері: — Пройдемося трохи по селу.
— Давно б вже час, — погодилася. Вона бачила незвичну поквапливість в синових рухах і очима хотіла спитати про це Варивона. Але той, відчуваючи її німе запитання, тільки застережливо покосився на Дмитра і з перебільшеним завзяттям почав говорити про різні новини.
— Оце Созоненко повернувся із міста і аж чуба на собі рве. Пропав його пай на чинбарні. Думав,

читати