Завантажити

Заховавши зверхньою покорою злобу, розчавлену гордість і презирство, ходив і до Кушніра, і до Бондаря, і до бригадирів, і до рядових колгоспників. Тільки обминув Дмитра.
— Життя тепер моє взяло другий поворот. Соромно і гидко, що колись так жив. На засланні передумав над усім, почав перевиховуватися. На лісорозробці ударником став. За гарну роботу достроково випустили і документи справні дали, — показував засмальцьовані папірці.
Не один день попоходив Сафрон по нових подвір'ях, з подивом і злістю придивляючись і до молодих садків, і до ясниx будівель, і до веселих достатків, що якось по-новому світилися навіть в дитячих очах. І в усьому Сафрон бачив вкорочення свого віку, свою живу невблаганну смерть.
Немало пройшло часу, поки Варчука неохоче, з натугою прийняли до колгоспу. Вибрав собі Сафрон спокійну роботу: став сторожем біля рибних ставків. Відгодовував дзеркальних коропів, перегонив їх з ставка в ставок, косою очищав дно від зілля і потроху вечорами носив додому добірні рибини. Але ні від спокійного життя, ні від солодких коропів не поправлявся: вовча туга і злоба гризли його навіть і в снах. Досить було тільки стати — подивитися на свою колишню землю, доторкнутися до важкого стебла, що виростало на його ниві, щоб усе минуле життя перевертало йому душу, їжаком ворушилось усередині. Але на людях треба було приховувати свої печалі. І приховував то усмішкою, то таким розважливим словом, що не могло викликати ніякої підозри. Навіть з Денисенком і Созоненком спочатку говорив обережно, крився зі своїми думками, більше налягаючи на чарку. Пив він тепер багато, але хміль не веселив його, а робив ще більш похмурим, жмакав усе обличчя м'якими старечими зморшками.
— Ти знаєш, Дмитре, зовсім змінився Сафрон, якось сказав Варивон. — Поговорив я з ним...
— Покинь, Варивоне. Це такий горщик, що все життя одним наваром буде тхнути. Сафрон не з тих, що змінюються. Коли що, він тобі ножа під серце по саму колодку зажене — і не скривиться.
— Перевиховуються ж люди.
— Перевиховуються, — охоче погодився. — Але Сафрон не з такої пороли. Бачиш, я немало придивлявся до людей, немало читав. Якось відчуттям розумію, що з ким може далі статися. Перевиховуються ті, що якесь людське зерно мали в собі. А Сафрона тільки карбованець, калитка тримає на землі. За гроші він і раніше всякому перегриз би горло і тепер перегризе.
— То ти по злості наговорюєш, — засміявся Варивон. А Дмитро розсердився, побліднів, а потім почервонів, і більше ні слова не промовив товаришеві: все одно не зрозуміє.
Та Варивон зрозумів, тільки навмисно хотів роздратувати друга. І, добившись свого, зверхньо слідкував за ним, усміхаючись в душі: скажений, ой, скажений.
 
XXVI
Іван Васильович Кошовий звичним рухом поправив густий каштановий чуб, повернув усі папери Крупяку, замисливсь. Тепер його примружені очі втратили голубі краплинки світла, здавалися важкими, свинцевими, як осіння вода.
Відчуваючи, про що зараз думає Кошовий, Крупяк переконливим голосом грунтовно почав говорити про майбутню роботу, натискуючи на її широчінь і значущість.
— Наша дослідна станція буде вивчати флору і фауну всього Поділля, допомагатиме колгоспам одержувати вищі врожаї споживних лугових трав. Ми проектуємо поставити роботу на відповідну височінь.
— Чи не думаєте ви, товаришу Моторний, що занадто багато вам виділили землі? Для дослідної станції і менше вистачить.
— Ні, ні! Ніяк менше не можна. Наука вимагає не грядочок, а широкого розмаху, — театрально підвів вгору обидві руки Крупяк. — Надіюсь, до нас будуть приїжджать люди з усього Поділля, а може й України.
— Це все добре. Але стільки відібрати землі у колгоспників...
— Чого вам турбуватися? Не свою ж віддаєте?.. — і зразу ж осікся, почувши на собі до фізичного болю важкий і насторожений погляд Кошового. Зрозумів, що той не простить йому цих слів, запам'ятає їх і в думці вилаяв себе за необережність. Однак зразу ж його обличчя уже набрало виразу справжнього натхнення: — Розумію, розумію, важко вам, Іване Васильовичу, кривдити колгоспників. Але ж це для науки, для радянської науки, якій самовіддано служимо ми, скромні науковці. І нема горя без добра: це примусить колгоспи розводити люцерну, конюшину, тимофіївку.
— Інтересна ваша теорія, — насмішкувато і заклопотано подивився на Крупяка. — Тільки не до вподоби вона ні колгоспникам, ні мені. Не можемо ми стільки виділити землі для станції. Це означає поставити під загрозу наше тваринництво.
— Як не можете? Це ж Наркомзем...
— Гаразд, — нетерпляче поморщився. — Подайте мені перспективний план свого господарства та його агрообгрунтування — підвівся з-за стола і попрямував до виходу.
— Добре! Сьогодні ж подам, — поспішно, з готовністю відповів, дивуючись, звідки відомі секретареві такі вузько спеціальні терміни.
Уже сидячи в машині, Іван Васильович твердо вирішив написати листа до Ради Народних Комісарів.
"Іще одна така

читати