Завантажити

сподобився... Ох, яка велич! Не покої, а роззолочені й прикрашені чудодійно храми-чертоги... Царедворці виблискують своїми шатами, а сама найясніша видом своїм подібна до сонця, а очі її, як зорі на небі... Мудрістю високою сяють... і така привітна, ласкава, усмішкою царською зігріває людські серця. Довго, довго розпитувала вона про горе простого народу... Дивувалася довготерпінню, а на мої слова про гайдамацтво зводила мовити так: «Поки, — каже, — проявляється воно то поодинці, то окремими ватагами, — то не повстання, а розбійництво... Так і польський уряд перед іншими державами його атестує, а свої утиски пояснює переслідуванням ватаг... І оскільки жодна країна розбою терпіти в себе не захоче, тому й держави не можуть заборонити Польщі ловити в себе розбійників і карати їх... У всякому разі, — каже, — я послала в Варшаву наказ, і Рєпнін мені повідомив, що на моє слово там зважать. Передайте, — каже, — чесний владико, всім вашим, що моя душа скорботою сповнена за них, день і ніч я про них думаю, і вони мені близькі, як усі мої підданці...»
— Господи! Продовж віку нашій цариці на радість усім і на щастя знедолених братів, — у пориві екстазу промовила Дарина. — Вони ж так давно не знали й хвилини того щастя, що, мабуть, уже думають, ніби його й нема ніде на всьому білому світі!
— Хай почує всемогутній молитву твою, порив юної і чистої душі! — промовив отець Мельхіседек і, взявши в руки оздоблену самоцвітами панагію, додав: — На прощання її найясніша милость, пресвітла цариця наша, подарувала мені сю панагію, зело оздоблену й коштовну, щоб я пресвітле ім'я її згадував у своїх грішних молитвах, обіцяла навіть, з царської ласки, послати мені листа про те, що з її наказу учинено буде.
— Такої удачі не можна було й сподіватися, — все дужче й дужче хвилювалася Дарина. — О, тепер, коли цариця прикрила нас своїм крилом, ми зуміємо поквитатися з ляхами, — збуджено промовила вона й рвучко підвелася.
— Ото, горличка може перетворитися на орлицю! — усміхнувся отець Мельхіседек.
— Ох, святий отче! Моліте господа за них, нещасних... і заступіться: немає в них захисника, немає в них молільника! — сказала Дарина.
Зворушений проявом такого сильного почуття, Мельхіседек підвівся і, поклавши руку на голову панночки, по-батьківському поцілував ЇЇ в чоло й промовив тремтячим голосом:
— На тобі хай буде благословення господнє, дух божий живе в серці твоєму, бережи ж цю святиню!
В цей час двері тихо одчинилися, і в трапезну ввійшов чернець Найда. Мельхіседек його одразу впізнав і після благословення сказав, що він питав про нього в Печерах, але йому відповіли, що чернець на послуху, а тепер він дуже радий, що його зустрів.
Дарина, побачивши Найду, мимохіть зашарілася: вона за метушнею, приймаючи такого дорогого й високого гостя, як отець Мельхіседек, забула про Найду, а він, може, голодний десь ждав, що про нього згадають.
— Невже панотець не снідав? — звернулась вона поквапно до Найди. — Я так захопилася бесідою.
— Дякую вельможній панні за ласку, — відповів, низько вклоняючись, чернець. — Я трапезував.
— А, спасибі тітці, — заспокоїлась Дарина й хотіла була запросити ченця сісти, але згадала, що без дозволу архіпастиря це було незручно, а тому й утрималась. А отець Мельхіседек, поправляючи рясу, випадково налапав у кишені папір і, витяг-ши його, розсміявся:
— Хе, старий же я став: говіркий, а малопам'ятливий... Коли панна питала мене про батька, то я сказав, що бачився з ним, а не передав головного — листа від нього: ось він!
— Лист від татонька! — зраділа Дарина. — Я так давно вже не мала вістей від нього... — І вона, взявши листа, відійшла набік, до вікна, й жадібно почала його читати.
— Ну, сідай, брате во Христі, — добродушно показав Найді на найближчий фотель ігумен.
— Перед його превелебною милостю постояти мені приємніше, — ухилився від запрошення Найда.
— Твоя воля, твоя щирість... — з лагідною усмішкою мовив ігумен. — А щодо мого давнього прохання чи не передумав ти, сину мій? Я про тебе говорив з отцем настоятелем печорським, і він ласкаво дав дозвіл на переведення тебе в Мотронинський монастир: якщо серцем не охолонув ти потрудитися в моїй обителі, то врата її для тебе широко одчинені.
Дарина, пробігаючи очима батькового листа, нашорошила вуха й ждала, що відповість на пропозицію ігумена Найда.
— Нести свій подвиг під благословенням найпревелебнішого владики серцеві моєму є радість, — після невеликого роздуму відповів чернець.
— Спасибі за ласкаве слово, а мені ти будеш вкрай потрібен... Дякуючи гос-подеві, є надія, що багато одібраних у нас храмів і монастирів будуть повернуті в наші руки, тоді постане багато тілесного й духовного труда для прийняття духовних дібр і пастви... Тепер ти можеш перейти до нас з легкою душею, бо не доведеться тобі своїх обітниць ламати і ти до кінця днів твоїх не розлучишся з власяницею і вериг на зброю не переміниш...
Останні слова вразили

читати