
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
на лядську Україну, пройшовся з гайдамаками по панських маєтках та й прибув до Києва.
— Певно, журилися твої батько й мати, коли довідалися про твій намір!
—У мене нікого немає, панно.
— Ти сирота? — жваво промовила Дарина, і голос її забринів надзвичайно тепло й співчутливо.
— Більше, ніж сирота, панно! — відповів Найда.
— Як так?
— А ось як: своїх батька й матері я зовсім не бачив, та й не знаю, хто вони були, чи живі, чи померли? Привезли мене запорожці в Січ після одного гайдамацького наскоку; кажуть — їм дав мене якийсь козак, знайшов десь у порожній хаті; достеменно ніхто цього мені не міг розповісти, навіть не згадають, в якому селі знайшли мене, десь тут, на Київщині, а де саме — не знають. Запорожці й привезли мене на Січ і полюбили, мов рідного сина, всього навчили й навели на розум.
— А козак той? — промовила панна схвильовано. Видно було, що розповідь Найди надзвичайно зацікавила її.
— Навідувався... Кажуть, часто наїжджав у Січ, подарунки мені привозив... Пам'ятаю його, мов крізь сон, високий, сивий... Останній раз я бачив його підлітком, мені було років тринадцять... Він подарував мені дорогу зброю й сказав, що побачиться зі мною не скоро, тоді, коли я виконаю те, що мені належить виконати!.. Відтоді я не бачив його, мабуть, помер...
— Він родич тобі? — тихо спитала Дарина.
— Ні, родичів у мене, кажу тобі, немає ніяких, тут я весь зі своїм родом. Найда — і край! Бачиш, який значний 'козак!
Останні слова чернець промовив з якоюсь гіркою іронією.
— Немає в мене ні родичів, ні близьких.
— Нікого близького? — перепитала Дарина й допитливо глянула в очі ченцеві.
— Нікого, панно, ні єдиної душі! А тому нема кому й журитися за мною.
— Ні, є кому! — нараз голосно промовила Дарина.
— Так, запорожці, братчики, я про них забув — ті журяться, ті сумують і зараз, особливо друг і наставник мій, полковник Залізняк, а більше нікому.
— Є кому, — палко перебила його Дарина. Він швидко підвів голову й кинув на дівчину здивований погляд. Щоки її спалахнули густим рум'янцем, але вона враз схаменулась і швидко заговорила про інше, не відриваючи од ченця очей:
— Ні, ні, не говори мені про одчай, про зневіру, — вона простягла руку, мов бажаючи зупинити його заперечення. — Я не повірю цьому, не повірю ніколи! Якесь незвичайне горе привело тебе в монастир.
Дарина затнулась, але переборола свою ніяковість і провадила далі обережно, несміливо, зупиняючись на кожному слові:
— Можливо... це... даруй мені... я не повинна, не смію тривожити чуже серце... Та коли це... сердечне горе... то його загоїть час... ти ще такий молодий... може... адже все у волі божій... ти ще можеш знайти своє щастя...
По устах ченця майнула гірка усмішка, але він енергійно тріпнув головою й заговорив гаряче й сильно:
— Мені, вельможна панно, про щастя не мріяти! Таким людям, як я, немає тепер щастя на нашій землі, одне зостається: або чернеча ряса, або паля. Бачиш, старшина наша й значне козацтво примирилися з долею нещасної батьківщини, продали волю за хутори та чини... Та я не їхньої породи! — гордо промовив чернець, і обличчя його раптом змінилось: очі гнівно блиснули під вигнутими бровами, в усій його постаті, в кожному порухові відчулося щось владне, непохитна. — Атож, — говорив він піднесено, — я не з їхнього числа: моєї душі не куплять ні хуторами, ні млинами, ні навіть гетьманською булавою; небагато нас зосталося, таких завзятців, але ми не можемо йти слідом за іншими, душі своєї не можемо наситити хуторами й шанобою, а тому й немає нам місця на рідній землі. Що ляхи? Свої ж козаки значні й старшина переслідують нас, як бунтарів. Даруй, вельможна панно, але й батько твій до них належить. От і залишається нам або покинути світ і йти в монастир, а якщо кров і образа закипають у серці, якщо зойки кревного люду долітають до нас у келію й через монастирські мури — кидати все й знову братися за шаблю! А через те, що несила наша підняти справжню війну, то йдемо ми в гайдамацькі ватажки й кінчаємо на шибениці або на палі! — Найда перевів дух, провів рукою по чолі й додав з уїдливою посмішкою: — От яка моя доля, вельможна панно! Між знедоленими й володарями щастя лежить безодня, якої не переступити. Щасливою, як бачиш, не можна моєї долі назвати. Поміркуй сама, чи хтось би згодився поділити її?
З невимовним хвилюванням слухала Дарина ці слова: так палко, так сильно й правдиво ще не говорив з нею ніхто; при останніх же словах Найди хвилювання її досягло найвищої міри. І сором за батька, і надзвичайний жаль до цього лицаря-ченця охопили її серце, гаряча хвиля кинулася їй до лиця, кутики рота затремтіли, на очах виступили сльози... Щоб приховати своє збентеження, вона потупила очі й схилила голову на руку.
У кімнаті запала мовчанка.
Кілька хвилин Найда пильно дивився на Дарину.
Вона мовчала, не підводячи голови.
Здалеку, від монастиря, долинуло глухе калатання
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року