Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

на лядську Україну, пройшовся з гайдамаками по панських маєтках та й прибув до Києва.
— Певно, журилися твої батько й мати, коли довідалися про твій намір!
—У мене нікого немає, панно.
— Ти сирота? — жваво промовила Дарина, і голос її забринів надзвичайно тепло й співчутливо.
— Більше, ніж сирота, панно! — відповів Найда.
— Як так?
— А ось як: своїх батька й матері я зовсім не бачив, та й не знаю, хто вони були, чи живі, чи померли? Привезли мене запорожці в Січ після одного гайдамацького наскоку; кажуть — їм дав мене якийсь козак, знайшов десь у порожній хаті; достеменно ніхто цього мені не міг розповісти, навіть не згадають, в якому селі знайшли мене, десь тут, на Київщині, а де саме — не знають. Запорожці й привезли мене на Січ і полюбили, мов рідного сина, всього навчили й навели на розум.
— А козак той? — промовила панна схвильовано. Видно було, що розповідь Найди надзвичайно зацікавила її.
— Навідувався... Кажуть, часто наїжджав у Січ, подарунки мені привозив... Пам'ятаю його, мов крізь сон, високий, сивий... Останній раз я бачив його підлітком, мені було років тринадцять... Він подарував мені дорогу зброю й сказав, що побачиться зі мною не скоро, тоді, коли я виконаю те, що мені належить виконати!.. Відтоді я не бачив його, мабуть, помер...
— Він родич тобі? — тихо спитала Дарина.
— Ні, родичів у мене, кажу тобі, немає ніяких, тут я весь зі своїм родом. Найда — і край! Бачиш, який значний 'козак!
Останні слова чернець промовив з якоюсь гіркою іронією.
— Немає в мене ні родичів, ні близьких.
— Нікого близького? — перепитала Дарина й допитливо глянула в очі ченцеві.
— Нікого, панно, ні єдиної душі! А тому нема кому й журитися за мною.
— Ні, є кому! — нараз голосно промовила Дарина.
— Так, запорожці, братчики, я про них забув — ті журяться, ті сумують і зараз, особливо друг і наставник мій, полковник Залізняк, а більше нікому.
— Є кому, — палко перебила його Дарина. Він швидко підвів голову й кинув на дівчину здивований погляд. Щоки її спалахнули густим рум'янцем, але вона враз схаменулась і швидко заговорила про інше, не відриваючи од ченця очей:
— Ні, ні, не говори мені про одчай, про зневіру, — вона простягла руку, мов бажаючи зупинити його заперечення. — Я не повірю цьому, не повірю ніколи! Якесь незвичайне горе привело тебе в монастир.
Дарина затнулась, але переборола свою ніяковість і провадила далі обережно, несміливо, зупиняючись на кожному слові:
— Можливо... це... даруй мені... я не повинна, не смію тривожити чуже серце... Та коли це... сердечне горе... то його загоїть час... ти ще такий молодий... може... адже все у волі божій... ти ще можеш знайти своє щастя...
По устах ченця майнула гірка усмішка, але він енергійно тріпнув головою й заговорив гаряче й сильно:
— Мені, вельможна панно, про щастя не мріяти! Таким людям, як я, немає тепер щастя на нашій землі, одне зостається: або чернеча ряса, або паля. Бачиш, старшина наша й значне козацтво примирилися з долею нещасної батьківщини, продали волю за хутори та чини... Та я не їхньої породи! — гордо промовив чернець, і обличчя його раптом змінилось: очі гнівно блиснули під вигнутими бровами, в усій його постаті, в кожному порухові відчулося щось владне, непохитна. — Атож, — говорив він піднесено, — я не з їхнього числа: моєї душі не куплять ні хуторами, ні млинами, ні навіть гетьманською булавою; небагато нас зосталося, таких завзятців, але ми не можемо йти слідом за іншими, душі своєї не можемо наситити хуторами й шанобою, а тому й немає нам місця на рідній землі. Що ляхи? Свої ж козаки значні й старшина переслідують нас, як бунтарів. Даруй, вельможна панно, але й батько твій до них належить. От і залишається нам або покинути світ і йти в монастир, а якщо кров і образа закипають у серці, якщо зойки кревного люду долітають до нас у келію й через монастирські мури — кидати все й знову братися за шаблю! А через те, що несила наша підняти справжню війну, то йдемо ми в гайдамацькі ватажки й кінчаємо на шибениці або на палі! — Найда перевів дух, провів рукою по чолі й додав з уїдливою посмішкою: — От яка моя доля, вельможна панно! Між знедоленими й володарями щастя лежить безодня, якої не переступити. Щасливою, як бачиш, не можна моєї долі назвати. Поміркуй сама, чи хтось би згодився поділити її?
З невимовним хвилюванням слухала Дарина ці слова: так палко, так сильно й правдиво ще не говорив з нею ніхто; при останніх же словах Найди хвилювання її досягло найвищої міри. І сором за батька, і надзвичайний жаль до цього лицаря-ченця охопили її серце, гаряча хвиля кинулася їй до лиця, кутики рота затремтіли, на очах виступили сльози... Щоб приховати своє збентеження, вона потупила очі й схилила голову на руку.
У кімнаті запала мовчанка.
Кілька хвилин Найда пильно дивився на Дарину.
Вона мовчала, не підводячи голови.
Здалеку, від монастиря, долинуло глухе калатання

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери