Електронна бібліотека/Проза
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
поскакали блискучі вершники, перекидаючись з дамами грайливим словом, компліментом, вітанням; знялася хмара куряви і вкрила весь поїзд золотаво-сірим серпанком. Левандовський показував машталірові дорогу, котру, між іншим, усі в замку добре знали. Треба було проїхати якусь милю битим Уманським шляхом, а потім на перехресті біля корчми взяти праворуч і гін троє проїхати на Вільшану путівцем, попід узліссям. А там уже, мов на долоні, буде видно хутір. Перед очима Левандовського вже малювалася люба, дорога картина. Ось ставок дзеркалом виблискує в сріблястій зелені верб та осокорів; він лежить у мальовничій долині, схили якої засаджені прекрасним фруктовим садом; за ставом виструнчився ряд пірамідальних тополь, а серед них біліє критий черепицею будиночок; з темної зелені лип і дубів визирають теж червоними плямами покрівлі інших будівель. Через став тягнеться гребля, а в кінці її виблискують колесами гомінливі млини — все це видивляється в чисті води ставу й немов сміється із затишних куточків зелені. Левандовський у думці вже пригортав до грудей дружину й голубив дитя. Але в нього чомусь болісно стискалося серце. Звичайно, хіба міг бути комусь приємний наїзд такої буйної ватаги? Дружина злякається... вона не звикла до таких вакханалій... та й образити можуть: хіба ручиться хто за стриманість цієї дикої орди?
Такі думки сповнювали серце пана Левандовського тривогою, і воно щеміло від болю й туги...
А екіпаж, похитуючись, котився далі, й Левандовський чув, як Кшемуський вихваляв Потоцькому його хутір... Раз він звернувся й до Левандовського:
— А що, чи так нас фурман везе? Чи не збився?
— Вночі з зав'язаними очима знайду своє гніздечко.
— Правда? А все-таки краще розпитай жида.
Левандовський на цю пораду тільки посміхнувся. Екіпаж саме зупинився біля корчми. Вискочив корчмар і почав догідливе вклонятися ясновельможному панству. Левандовський добре знав корчмаря, це був Гершко, його найближчий сусід, а тому він і звернувся до нього із звичайним запитанням, чи все гаразд на хуторі.
Гершко лаконічно відповів:
— Нічого, пане, не знаю.
— І дружини моєї не бачив?
— Може, пане, бачив, а може, й ні...
— Як — може? Хіба не був на хуторі?
— Може, був, а може, й не був...
— Гайда! — перервав цей діалог губернатор. — Варто розпитувати жида: в нього від страху аж пейси спітніли... Він не знає, з ким говорить і про що говорить. Швидше доїдемо, й сам у своєї пані розпитаєш про все. Гей, рушай!
Екіпаж знову покотився попід темним лісом. Праворуч місцевість понизилась і заглибилася в долину, котра, розширяючись, потяглася поряд з дорогою.
«Через десять хвилин поворот, — думав Левандовський, — а звідти до мого двору їхати хвилин п'ять, не більше... Ото здивується голубка, — перелякається, подумає, що справжній наїзд. Добре, що я в першому екіпажі, — зараз її заспокою... Ех, коли б уже скоріше додому! Як мені тяжко й огидно бувати в цього понурого деспота, та нічого не вдієш: у нас же немає закону й немає захисту від свавільного насильства можновладців, ну й змушений бувати, запобігати... Ех, нещасний край! Тільки й спочиваю душею в моєму гніздечку, серед моєї любої, дорогої серцю сім'ї!»
Доріжка звивалася то узліссям, то гадючкою втікала під тінь високих ясенів; на одному закруті її, пам'ятав Левандовський, уже видно було вузьку світлу смужку ставу... і тепер він з нетерпінням ждав того місця, але не діждався... мабуть, прогавив... Та однаково, ось кінчається ліс... Зараз, ось із-за цієї купи дерев, так і блисне в вічі плесо ставу, вигляне й хутірець-Щасливий господар його не одривав погляду від останніх кущів високого козолисту, що закрили краєвид; але ось вони лишились позаду, і Левандовський скрикнув від жаху, божевільне витріщивши очі: ні ставу, ні млина, ні саду, ні будь-яких ознак житла! Перед ним лежало голе хвилясте поле, на якому не було жодного кущика.
— Ой! Я божеволію!.. Де ж це все? Провалилося? — залементував Левандовський, вхопившись руками за голову.
Кшемуський з єхидною посмішкою торкнувся коліна Потоцького.
— Дружина... дитя! — приголомшений ударом, прохрипів Левандовський і впав непритомний з козел.
Такий поворот жарту не входив у програму губернатора: замість сміху та веселощів, усіх охопило моторошне почуття.
— Підведіть скоріше цього дурня, облийте водою, — захвилювався Кшемуський, — од перепою сам збився з дороги і, як баба, ще й непритомніє.
— То панський жарт — потіха! — зауважив Потоцький.
— Геть-чисто все розібрали за одну ніч і вирівняли... — самовдоволено відповів Кшемуський.
Челядь і гості кинулись допомогти Левандовському, хто пробував влити йому в рот рому, хто почав старанно змочувати йому голову й бризкати холодною водою в обличчя.
Спільними зусиллями пощастило нарешті повернути Левандовського до життя, але він так і не отямився. Опритомнівши, нещасний схопився на ноги й, волаючи «рятуйте!», кинувся був бігти до свого
Останні події
- 15.01.2025|10:48FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
- 12.01.2025|20:21Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків
- 12.01.2025|08:23«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Красне письменство»
- 11.01.2025|21:35«Де моє хутро»: історія про силу прийняття вперше презентували у Львові
- 11.01.2025|09:00«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»
- 10.01.2025|14:39У Луцьку відбудеться театралізоване дійство «вірші. хліб. вино»
- 10.01.2025|07:49«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Візитівка»
- 09.01.2025|07:59«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Обрії»
- 08.01.2025|08:18«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Минувшина»
- 07.01.2025|08:20«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Хрестоматія»