
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
поскакали блискучі вершники, перекидаючись з дамами грайливим словом, компліментом, вітанням; знялася хмара куряви і вкрила весь поїзд золотаво-сірим серпанком. Левандовський показував машталірові дорогу, котру, між іншим, усі в замку добре знали. Треба було проїхати якусь милю битим Уманським шляхом, а потім на перехресті біля корчми взяти праворуч і гін троє проїхати на Вільшану путівцем, попід узліссям. А там уже, мов на долоні, буде видно хутір. Перед очима Левандовського вже малювалася люба, дорога картина. Ось ставок дзеркалом виблискує в сріблястій зелені верб та осокорів; він лежить у мальовничій долині, схили якої засаджені прекрасним фруктовим садом; за ставом виструнчився ряд пірамідальних тополь, а серед них біліє критий черепицею будиночок; з темної зелені лип і дубів визирають теж червоними плямами покрівлі інших будівель. Через став тягнеться гребля, а в кінці її виблискують колесами гомінливі млини — все це видивляється в чисті води ставу й немов сміється із затишних куточків зелені. Левандовський у думці вже пригортав до грудей дружину й голубив дитя. Але в нього чомусь болісно стискалося серце. Звичайно, хіба міг бути комусь приємний наїзд такої буйної ватаги? Дружина злякається... вона не звикла до таких вакханалій... та й образити можуть: хіба ручиться хто за стриманість цієї дикої орди?
Такі думки сповнювали серце пана Левандовського тривогою, і воно щеміло від болю й туги...
А екіпаж, похитуючись, котився далі, й Левандовський чув, як Кшемуський вихваляв Потоцькому його хутір... Раз він звернувся й до Левандовського:
— А що, чи так нас фурман везе? Чи не збився?
— Вночі з зав'язаними очима знайду своє гніздечко.
— Правда? А все-таки краще розпитай жида.
Левандовський на цю пораду тільки посміхнувся. Екіпаж саме зупинився біля корчми. Вискочив корчмар і почав догідливе вклонятися ясновельможному панству. Левандовський добре знав корчмаря, це був Гершко, його найближчий сусід, а тому він і звернувся до нього із звичайним запитанням, чи все гаразд на хуторі.
Гершко лаконічно відповів:
— Нічого, пане, не знаю.
— І дружини моєї не бачив?
— Може, пане, бачив, а може, й ні...
— Як — може? Хіба не був на хуторі?
— Може, був, а може, й не був...
— Гайда! — перервав цей діалог губернатор. — Варто розпитувати жида: в нього від страху аж пейси спітніли... Він не знає, з ким говорить і про що говорить. Швидше доїдемо, й сам у своєї пані розпитаєш про все. Гей, рушай!
Екіпаж знову покотився попід темним лісом. Праворуч місцевість понизилась і заглибилася в долину, котра, розширяючись, потяглася поряд з дорогою.
«Через десять хвилин поворот, — думав Левандовський, — а звідти до мого двору їхати хвилин п'ять, не більше... Ото здивується голубка, — перелякається, подумає, що справжній наїзд. Добре, що я в першому екіпажі, — зараз її заспокою... Ех, коли б уже скоріше додому! Як мені тяжко й огидно бувати в цього понурого деспота, та нічого не вдієш: у нас же немає закону й немає захисту від свавільного насильства можновладців, ну й змушений бувати, запобігати... Ех, нещасний край! Тільки й спочиваю душею в моєму гніздечку, серед моєї любої, дорогої серцю сім'ї!»
Доріжка звивалася то узліссям, то гадючкою втікала під тінь високих ясенів; на одному закруті її, пам'ятав Левандовський, уже видно було вузьку світлу смужку ставу... і тепер він з нетерпінням ждав того місця, але не діждався... мабуть, прогавив... Та однаково, ось кінчається ліс... Зараз, ось із-за цієї купи дерев, так і блисне в вічі плесо ставу, вигляне й хутірець-Щасливий господар його не одривав погляду від останніх кущів високого козолисту, що закрили краєвид; але ось вони лишились позаду, і Левандовський скрикнув від жаху, божевільне витріщивши очі: ні ставу, ні млина, ні саду, ні будь-яких ознак житла! Перед ним лежало голе хвилясте поле, на якому не було жодного кущика.
— Ой! Я божеволію!.. Де ж це все? Провалилося? — залементував Левандовський, вхопившись руками за голову.
Кшемуський з єхидною посмішкою торкнувся коліна Потоцького.
— Дружина... дитя! — приголомшений ударом, прохрипів Левандовський і впав непритомний з козел.
Такий поворот жарту не входив у програму губернатора: замість сміху та веселощів, усіх охопило моторошне почуття.
— Підведіть скоріше цього дурня, облийте водою, — захвилювався Кшемуський, — од перепою сам збився з дороги і, як баба, ще й непритомніє.
— То панський жарт — потіха! — зауважив Потоцький.
— Геть-чисто все розібрали за одну ніч і вирівняли... — самовдоволено відповів Кшемуський.
Челядь і гості кинулись допомогти Левандовському, хто пробував влити йому в рот рому, хто почав старанно змочувати йому голову й бризкати холодною водою в обличчя.
Спільними зусиллями пощастило нарешті повернути Левандовського до життя, але він так і не отямився. Опритомнівши, нещасний схопився на ноги й, волаючи «рятуйте!», кинувся був бігти до свого
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року