Завантажити

Глібівка і коли їхати глухими стежками, навпростець, то на переправу можна, певно, прибути вже десь під ранній обід.
— Ну й гаразді — вирішив отаман. — Не будемо гаяти часу. Тільки, на бога, бережіть владику.
— Я не відступлю й на крок від нього, — озвалась Дарина.
— Моя радосте! — тихенько мовив Найда і відразу ж голосно крикнув: — Гайда! З богом!
Отця Мельхіседека поклали на імпровізовані ноші, влаштувавши навіть зручне узголів'я, дали йому кілька ковтків вина й бадьоро помандрували далі.
Дорога пролягала пагористою долиною, облямованою справа й зліва лісами. Місцевість була безлюдна: до самого світанку вони не зустріли жодної душі. На світанні загін в'їхав у густий ліс і, розтягтись по вузькій стежці,' мусив просуватися дуже повільно, поки не вибрався на невелику галявину.
— Ну, тепер дідька лисого нас хто знайде! — самовдоволено сказав провідник. — Тут можна сміливо зупинитись і дати коням перепочити й напитися... онде біля того струмка.
— А скільки ще до Глібівки? — спитав Найда.
— Миль зо дві, не більше... Тільки далі підуть гори... і ліс до самої переправи на Дніпрі, — відповів провідник.
— А лядських посіпак немає на переправі?
— Де б вони взялися? Тут, власне, й переправи справжньої немає, а є в рибалок великі човни й дуби...
«Господь наш притулок!» — подумав отаман і звелів трохи перепочити й напувати коней.
Через годину, коли скісні промені сонця пронизали лісові хащі, обливши верховіття дерев багрянцем, подорожні вирушили в путь. Дві милі, впродовж яких круті узвози чергувалися з небезпечними спусками, видалися за добрі чотири, й деякі скептики вже почали сумніватися, чи не завів їх провідник у пастку. Але синява величної багатоводної ріки, що заблищала крізь просвіти в листі, одразу розвіяла всі підозри.
Проте Найда не виїхав на берег, а, зупинившись на узліссі, послав з дияконом і Петром провідника, щоб вони найняли для переїзду на лівий берег Дніпра великий байдак, сам же пішов до отця Мельхіседека, допоміг зняти його з коня й покласти долі, на м'якій підстилці. Владика виглядав значно краще: зручні ноші й чисте запашне повітря зробили своє... Та й Дарина вже встигла перев'язати йому скалічені ноги й тим хоч трохи вгамувала страшенний біль.
— Хай вас бог благословить радістю і щастям, мої діти, за вашу великодушність... за вашу самопожертву ради мене, грішного, — зворушено прошепотів отець Мель-хіседек, урочисто поклавши руки на схилені до нього голови Найди й Дарини. Цілком зрозуміло, що в юному шляхтичеві напівживий ігумен не міг пізнати дочки генерального обозного, а благословив її і Найду як відданих друзів, як вірних синів України; але для дівчини й лицаря це благословення набрало іншого змісту й примусило молоді серця забитися жвавіше. Щасливі, до сліз зворушені благословенням, вони припали устами до висохлої руки архіпастиря.
Тим часом байдак, широкий і місткий, причалив до берега з чотирма добрими веслярами й стерничим на кормі. Отця Мельхіседека перенесли й поклали на киреях у передній частині байдака. Найда хотів був попрощатися з владикою, але щось поміркував і підкликав до себе диякона.
— Знаєш, панотче, що мені зараз спало на думку?
— А що, пане отамане? — зацікавився диякон.
— Слухай лишень! Щоб дістатися до Жаботина, де наш гетьман призначив місце для загального збору, нам треба буде пробиратися повз Радомишль, Фастів, Білу Церкву, Корсунь, куди прямує і кварцяне військо. Зустріч з ним для нашого загону не дуже бажана. Та, крім того, тепер і в замку зчинився переполох і, певно, звідти вислали за нами погоню. То нам довелося б крутитись між двох огнів...
— Істинно так! — вирік диякон. — Але камо убо грясти?
— А ось куди! Переправитися всім на цьому байдаку... коні плавом... і махнути лівим берегом... до самої Чигирин-Діброви... Тут і дорога відома, і наші кревні брати нікому нас не викажуть, а проведуть добрими стежками... .В Чигирин-Діброві переправимося через Дніпро знову на правий берег, та ще, напевно, й залучимо когось до свого загону — і гайда; невеликий перегін, рукою подати:
Круглий ліс, за ним переліски, степи, Мотронинські ліси, а там і Жаботин.
— Амінь! — захоплено виголосив диякон. — Господь глаголе твоїми устами. Саме лівим берегом... поки ті кварцяні війська збиратимуться в похід, то нашого й сліду не буде, а потім ми їх уже гуртом зустрінемо й розметаємо...
— Отак і буде, — упевнено потвердив Найда. — А тепер сідайте! Подив і радість охопили повстанців, коли вони почули команду свого отамана. Швидко зв'язавши повіддя коней, усі розмістилися на байдаку. Стерничий крикнув: «Наляж»; байдак схитнувся і навскоси, проти течії, рушив до того берега; звичні до води коні довгою низкою потяглися за ним плавом.
Ще тоді, як отця Мельхіседека поклали в лісі на киреях, він одразу ж заснув міцним життєдайним сном, — його сонного і на байдак перенесли... Дарина сіла у нього в головах,

читати