Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

Що лицар, то лицар... І він усіх ляхів переможе, орлом налі-татиме на їхні замки, вже скільки їх упало під його перначем!
— То велика справа вітчизни вже почалася? — захоплено вигукнула Даринз. — Боже, почуй і моє благання, зглянься! Нехай воно разом з голосінням і стогоном нещасних летить до твоїх ясних осель! — І панна простягла свої зв'язані руки до неба, що проглядало крізь листя, мов крізь зелену сітку.
— Дай боже, — сказав і Петро, скинувши шапку. — То я ось, — почав він знову, докладаючи чималих зусиль, щоб розкурити люльку, — хочу розпитати вельможного панича про дочку генерального обозного... чи це інший обозний, чи той , самий, твій батько?
— Той самий, той самий, — лукаво усміхнулася Ларина.
— А як же це? Отаман Найда про дочку, a виходить, син...
—Ні, і дочка...
— І дочка? — розгублено подивився на дівчину Петро.
— І дочка, — кивнула вона головою.
Від одержаних звісток в душі Дарини грала така радість, розцвітала така надія на майбутнє рідної країни, що вона ладна була й танцювати.
— То як же воно... виходить, панич...
— Виходить, панич паничем, а панянка панянкою, — жартувала дівчина, в той же час розмірковуючи, як найзручніше спекатися цього допиту. На мить у неї навіть з'явилася була думка відкритися перед цим чесним і симпатичним парубком, якому Найда, певно, довіряв; та вона не знала інших, а тому й вирішила продовжувати байку: — У його ясної мосці генерального київського обозного є й дочка, Дарина...
— Так, так... панна Дарина... і батько отаман казав: бережи її, як зіницю ока, — зрадів Петро, що згадав ім'я.
— Ну, от і Дарина є, — задихалась од радості панна, — і син Павло є, це я... Ми обоє гостювали в монастирі...
— Ось воно що, а мені й невтямки... Авжеж, якщо є дочка, то чому ж і синові не бути?.. Тільки... як же ясний панич сам утік, а сестру там залишив на муки? — стривожився раптом Петро; парубок зміркував тепер, що нещастя з панною завдасть великого горя отаманові, а він, його посланець, навіть не кинувся сам у монастир рятувати її, а зостався з кіньми.
— Заспокойся, козаче, — мовила Дарина, вгадавши Петрові думки. — Я сестру випустив раніше, а сам вискочив, коли їй небезпека вже не загрожувала.
— Гей, паничу, ти щось плутаєш... Нікого ми не пропустили, нікого, і, крім тебе, по греблі жодна душа не пройшла...
— Твоя правда, — спаленіла збентежена панна, — сестру я не пустив через греблю... боявся, вона пройшла під стіною — праворуч є стежка... понад озером... а сам я вже пізніше... подався навпростець... і попався...
— Ага! — задовольнився відповіддю Петро й замовк.
— Ми з сестрою хотіли пробратися в Мотронинський монастир... То я за нею мусив пильнувати...
Дарина теж змовкла, помітивши, що Петро поринув у задуму. Жахливе становище панни, яка після втечі, мабуть, заблудила в лісі, де, крім звірів, гасали озвірілі від злоби люди, нагадало йому іншу дівчину, котрій він оддав усе своє серце, усю свою душу й котру невідомо де поділи недолюдки. «Де вона? Чи жива ще? Чи врятую її? — гострими жалами впивалися запитання в парубкове серце й стискали його жагучою тугою. — Ех, коли б швидше до батька Найди, в містечка й міста, де ховаються євреї... може, серед них я знайду мою голубку... знайду, неодмінно знайду...» — рвався з глибини його істоти нестримний крик шаленого розпачу й помсти. А дівчина полинула думками теж туди, до Найди, але не з кривавими мріями, а з палким самовідданим коханням.
Довго тривала мовчанка. Час минав. Дарина не помітила, як з високості в їхній яр заглянуло сонце й оббризкало щирим злотом і покручене коріння напів-вивернутих дубів, і смарагдове склепіння прозорого листя, і хвилясті пасма її світлого, підібраного під конфедератку волосся. Серед тиші, що панувала довкола, інколи чувся то брязкіт пут, то пирхання коней, то тихе посвистування дозорців... Та ось нараз почувся з боку монастиря тупіт... Коні, що паслися в яру, шарахнули вбік і тривожно заіржали... Петро, наче спросоння, схопився на ноги й відразу не міг второпати, що воно за гамір.
На схилі, поміж деревами, з'явилися вершники й почали спускатися в яр. Всі вони були одягнені в розкішні польські кунтуші, а на багатьох із них виблискували ще й срібні лати.
— Ляхи! — скрикнула Дарина. Та на цей крик був відповіддю дружний регіт.
— Ні, чадо моє, — заговорив, під'їжджаючи на вороному чистокровному коні, отець диякон. — Ляхи вже спочивають сном, тільки не праведних, а грішних: з ними й мороки майже не було, — багатьох і без нас хтось прикінчив, а решту ми упокоїли тихо й благоліпно... Та вони, кляті, запаскудили нашу святиню, перебили силу невинних страдниць. Три чернички самі собі смерть заподіяли. Ех, не було часу возитися з гаспидами, треба поспішати назад, а то б... Тепер ось що, панове, — звернувся ватажок до всіх, — так залишити монастир на самих жінок не можна, — та й тих половина вціліла... а челядь усю перебито. От я й

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери