
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
то лихо було б горопашному рицареві. Я міг би ще кілька таких доблесних мужів назвати, які тяжчої біди дізнали, ніж ми оце тепер з тобою. Коли хочеш знати, Санчо, то рани, завдані якимось знаряддям, що випадково потрапило під руку, не уймають честі враженому, про се ясно й виразно говорять регули поєдинкові. Якщо, наприклад, швець ударить когось копилом, хоч би й дубовим, то не можна сказати, що він його оддубасив. Се я для того тобі кажу, щоб ти знав - хоч нас у цій потребі і побито, та честі нашої не зневажено, бо ті люди лупцювали нас не чим, а киями своїми скільки собі пригадую, ні в кого там не було меча, шпаги чи кинджала.
- А я й не роздивився, що в них там було,- сказав Санчо,- бо ледве вихопив свого гартованця, як вони вже мене бучками своїми по плечах благословили, що аж білий світ мені перемінився, а ноги підломились. Отож я впав та й досі лежу; чи то моїй честі поруха, чи ні, то малий клопіт, але боляче дуже, що ті кляті буки мені і в спину, і в пам'ять укарбувалися.
- Менше з тим, брате Санчо,- потішав його Дон Кіхот.- Нема такого горя, щоб його час із пам'яті не стер, нема такого болю, щоб його смерть не втамувала.
- Та яке ж горе може бути гірше, який біль болючіший, ніж ті, що їх тільки час із пам'яті зітре, тільки смерть утамує - вигукнув Санчо.- Якби ще нашому лихові кількома припарками можна було зарадити, то ще півбіди, а то бачу, що і з цілого шпиталю пластиру не стане, щоб нам хоч якось виходитись.
- Годі вже про те, Санчо,- сказав Дон Кіхот.- Зможися якось, і я зараз на силі зберуся, та довідаймось до Росинанта, як там він і що, бо йому, неборакові, теж добре перепало.
- То й не диво, бо він же теж мандрований,- відповів Санчо.- Чудно тільки, що мій Сірий живий-здоровий, коли нас так здорово побили, що живого місця нема.
- Доля і в найтяжчій біді лишає як-усь браму рятунку,- сказав Дон Кіхот.- От і тепер ця скромна животина може замінити Росинанта й довезти мене до якогось замку, де я од ран своїх вигоюсь. І не [85] буде мені неслави, що я на ній верхи поїду, бо з книг пригадую, що добрий старий Силен, пестун і вихователь бога веселощів, теж уїжджав колись до стобрамного міста, сидячи любісінько на гарному своєму ослі.
- Так то ж, ви кажете, сидячи,- зауважив Санчо.- Інша річ верхи сидіти, а інша річ, мов гною лантух, на сідлі висіти.
На те Дон Кіхот так йому відповів
- Добуті в бою рани честі нікому не уймають, а радше додають, тим-то, друже Санчо, не змагайся словами, а встань краще, як я вже тобі казав, і вмости мене, як знаєш, на осла. Нам треба з цього безлюддя швидше вибратись, поки ніч не облягла.
- А ви ж мені, пане, не раз казали,- знову перебив його Панса,- що мандровані рицарі звикли мало не цілий рік по всяких пущах та нетрях ночувати, і мають те собі за велике щастя.
- Се буває тоді,- пояснив Дон Кіхот,- коли інакше не можна, або коли вони закохаються. І то щирісінька правда, бо був один рицар, що цілих два роки пробув на скелі, і в спеку, і в студінь, і в усяку негоду, а його сеньйора й гадки про те не мала. А той же самий Амадіс, прозвавшись Милосумом, прожив на голій скелі чи то вісім років, чи вісім місяців, не пам'ятаю добре, справляв покуту за те, що чимсь не догодив володарці своїй Оріані. Та годі вже про се, ворушись, Санчо, а то, може, ще й ослові, як Росинантові, яка причина станеться.
- Отуди к бісу! - сказав Санчо.
Тоді ойкнув разів тридцять, разів шістдесят зітхнув, разів сто двадцять лайнувся й закляв того, хто його в таке діло вплутав, та й підвівся на превелику силу, тільки не міг до кінця випростатись і все гнувся, мов турецький лук. З тяжкою бідою осідлав осла, що теж був якийсь ніби не свій, мавши того дня більше волі, ніж звичайно, потім підвів Росинанта, котрий жалівся б не менше свого пана та його джури, якби тільки вмів говорити. Вкінці Санчо підсадив Дон Кіхота на осла, Росинанта прив'язав іззаду, а сам узяв осла за оброть і поплентав навмання туди, де, здавалось йому, пролягав битий шлях. Чи пройшов яку милю, чи ні, а доля зичлива його вже на той шлях і спровадила. Мало того, край дороги побачили вони незабаром корчму; Дон Кіхот вирішив, собі на втіху, а джурі своєму на досаду, що то замок. Довго вони сперечались Санчо казав, що то корчма, а Дон Кіхот затявся, що замок; так і не скінчивши суперечки, добрались вони до тієї оселі, куди Санчо і втелющився без дальших розвідок з усім своїм обозом.
РОЗДІЛ XVI
Що сталося з завзятим гідальгом у корчмі, яка видалась йому замком
Як побачив корчмар, що Дон Кіхот на ослі впоперек лежить, спитав зараз у Санча, що йому таке. Санчо відповів, що пусте - просто впав чоловік зі скелі та й пом'яв собі трохи боки. У корчмаря жінка була [86] не така, як у їхньому ділі заведено - зроду жаліслива і до людського лиха спочутлива. Вона зараз же заходилась коло Дон Кіхота поратись, ще й доньку свою, молоденьку та гарненьку дівчину, на поміч гукнула, щоб гостеві швидше лад дати. Ще була в тій корчмі наймичка-асту-рійка, з себе широковида, кирпоноса, потилиця їй плисковата, наче одрубана одне око зизе, а
Останні події
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса