
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
вдарив, що бідолаха зразу юшкою вмився. Ще ж на тому не перестав підбив рицаря під себе й почав по його ребрах потоптом гасати. Дон Кіхотове ліжко, і так непевне та перекидисте, не витримало тієї додаткової навантаги і грякнуло додолу. Од того гуркоту прокинувся зо сну господар; він одразу догадався, що то, мабуть, наймиччині витівки, бо як гукнув її, то вона не обізвалась. Мавши таку призру, він устав хутенько, засвітив каганця і подався туди, звідки чувся той гармидер. Побачивши наймичка, що господар іде лихий та сердитий, перелякалась і кинулась прожогом у постіль до сонного Санча Панси, звилася там у клубок і причаїлась. Господар ускочив і гримнув - А де ти там, шльондро Я знаю, то все твої штучки! Тут саме пробуркався Санчо Панса почувши, що на нього хтось навалився, він подумав, що то домовик його душить, та й почав кулаччям навсібіч гатити. Набралася Маріторна тих товчеників до самого несхочу, то забула вже й про страх, і про сором та й собі давай Санча кулачити, що з нього вся соннота до решти злетіла; не розібравши ще гаразд, хто його так чеше, він підвівся скільки мога і схопив дівку за барки таке між ними пішло борюкання та вовтузіння, що всьому світові напродиво. Погонич побачив при каганці хазяйському, що любасці його непереливки, зразу одчепився од Дон Кіхота і кинувся її рятувати; корчмар також до неї рвонувся, та не для рятунку вже, а для покори, бо вважав, що то через неї таку бучу збили. І закрутилась веремія, знаєте, як то кажуть кішка за мишку, мишка за ніжку, ніжка за ліжко... Погонич насів на Санча, Санчо на дівку, дівка на нього, корчмар на неї - і то ж так завзято, що кулаки й на мить не вгавали. А тут іще в корчмаря каганець погас і потемки всі збилися в одну купу та й гамселили безощадно хто кого влучив, що ні в кого, мабуть, живого місця не зосталось.
А в тій корчмі стояв тієї ночі ще й стражник один із старої толедської Святої Германдади. Почувши ту страшенну бучу, він схопив ознаки [90] уряду свого - патеричку та бляшану скриньку з паперами - і помац-кував на горище, вигукуючи
- Стійте іменем закону! Іменем Святої Германдади, перестаньте! Першим, на кого наткнувся стражник, був Дон Кіхот побитий і знетямлений, лежав він навзнак, простягнувшись на своїй розваленій постелі. Стражник ухопив його за бороду й гукнув кілька разів
- Шануйте правосуддя!
Та бачивши, що той, кого він схопив, не ворушиться і знаку життя не подає, почав заздрівати, що його замордовано, а то все душогуби, і закричав ще дужче
- Замкнути ворота! Нікого звідси не випускати - тут чоловіка вбито!
Од того крику всі пополошились і як стій припинили бійку. Корчмар подався до себе в кімнату, погонич до мулів, наймичка в свою комірчину; самі тільки горопашні Дон Кіхот і Санчо Панса не могли рушитися з місця. Стражник пустив рицареву бороду й побіг на світло, щоб найти і ув'язнити провинників, але світла ніде не було, бо господар навмисне погасив ліхтаря, як до себе тікав. Мусив стражник із коминка вогню добувати і довго вовтузитися, поки другого каганця засвітив.
РОЗДІЛ XVII,
де оповідається про нові незліченні турбації, що спіткали премудрого Дон Кіхота і його бравого джуру Санча Пансу в корчмі, котру наш рицар собі на лихо вважав за замок
Тим часом Дон Кіхот очутився від зомління і обізвався до свого джури таким самим голосом, як напередодні, коли лежав простягнутий на кийовому боїщі
- Друже Санчо, ти спиш Ти спиш, друже Санчо
- Яке там у лиха спання,- одповів Санчо з серцем.- Сю ніч мене всі чорти з пекла мордували, не інакше.
- Ти можеш так гадати без сумніву,- сказав Дон Кіхот.- Або я нічого не розумію, або сей замок зачарований. Послухай... Тільки присягнися перш, що будеш до самої моєї смерті тримати в тайності те, що я тобі зараз скажу.
- Присягаю,- промовив Санчо.
- Я сього на те прошу,- вів далі Дон Кіхот,- що не хочу нічиїй честі ущербку чинити.
- Таже я сказав, що присягаю,- повторив Санчо.- Нікому тих таємнощів до кінця вашого віку не одкрию і дай Боже, щоб завтра міг уже все роздзвонити.
- Чи я тобі, Санчо, стільки вже лиха накоїв,- спитав Дон Кіхот,- що ти моєї смерті так швидко виглядаєш
- Ні, я не той,- одповів Санчо,- а просто не люблю нічого довго в схованці тримати, бо то все, знаєте, гниє.
- Ну, нехай і так,- сказав Дон Кіхот,- я покладаюсь на вірність твою і порядність. То знай же, що сієї ночі сталася зі мною найдив-ніша пригода, якою я досі міг би похвалитись. Найшвидше сказати, до мене щойно приходила донька властителя сього замку, панянка з усього світу хороша та вродлива. Якими словами можна змалювати її пишні оздоби, її розум чудовий, її скриті принади, яких, доховуючи вірності володарці моїй Дульсінеї Тобоській, не буду торкатись і згадувати Скажу тобі тільки, що, мабуть, небо позаздрило мені того добра, яке подала в мої руки щаслива доля, або (се річ майже певна), що сей замок, як я вже тобі говорив, зачарований. В той час, як ми з нею провадили любу та милу розмову, де взялася чиясь невидима рука (напевне, якогось потворного велетня), так мені в щелепи двигонула,
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року