Електронна бібліотека/Проза
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
б не закинула її доля, вона завше буде служити йому і як свого пана шанувати. Тоді Дон Кіхот попрохав її, щоб заради любові до нього вона вчинила одну ласку - звалася відтепер пані Похожальська; молодичка пообіцяла, що так і зробить.
Друга молодичка прип'яла йому остроги, і в нього була з нею майже така сама розмова, як із першою. Він і її спитав, як звати, а вона одказа-ла, що звати її Вітрогонка, а батько в неї - статечний мельник із Антекери. Подякувавши їй і запропонувавши свої послуги, наш рицар попрохав її, щоб віднині називалась пані Вітрогонська.
Відбувши на галай-балай сі нечувані й невидані церемонії, Дон Кіхот аж регнув сісти мерщій на коня і рушити в світ пригод шукати. Не гаючись, окульбачив він Росинанта, скочив на нього, обійняв господаря і красно подякував йому за ласку, наплівши силу-силенну високохмар-них слів, що годі й переказати. Корчмар, аби такого гостя швидше здихатися, відповів йому так само закрутисто, хоча й коротшими словами, і, не спитавши навіть плати за нічлігування, відпустив його з миром.
РОЗДІЛ IV
Що приключилось нашому рицареві по виїзді з корчми
Саме на світ почало благословлятись, як Дон Кіхот виїхав із корчми вже зуповним рицарем, і такий же був радий, та веселий, та втішний, так у ньому серце грало, що на Росинантові аж попруги тріщали. Та тут спали йому на пам'ять корчмареві поради за припас, що то в дорозі може знадобитися, особливо за гроші та за сорочки, і він вирішив з'їздити по те добро додому та за одним ходом і зброєносця собі поєднати; був там у нього на прйзначці селянин один, його сусіда, [35] чоловік багатий на діти, а бідний на достаток, та до джурування і геть-то придатний. От і завернув він Росинанта до свого села, а той, ніби зачувши вже рідну стайню, так щиро з копита рвонув, що ледве землі торкався.
Проїхав отак трохи, аж чує - з правої руки, з гущавини лісової, щось ніби квилить-проквиляє, тихо так та жалібно. Скоро почув, промовив
- Хвала небові святому за ласку, що мені так хутко ниспосилає, аби міг я повинність мою рицарську справити і плодів моїх добрих намірів зажити! Не сумнюся, що то стогне якийсь безталанник чи, може, безталанниця, що потребують помочі моєї та опіки.
Смикнув за повіддя та й погнав Росинанта туди, звідки те квиління чулося. Ледве в залісок уїхав, дивиться, аж там до одного дуба кобила прив'язана, а до другого - хлопець років п'ятнадцяти, до пояса заголений. Отож він і стогнав, та й було чого, бо тут же стояв якийсь здоровий дядько й що є сили затинав його батогом, примовляючи за кожним разом
- А будеш мені дивитися! А будеш мені кричати! А хлопець лебедів
- Ой, не буду більше, дядьку, їй же Богу святому, не буду, а худібки так уже пильнуватиму, що й на хвильку з ока не спущу!
Побачивши Дон Кіхот, що тут діється, гримнув на дядька грізним голосом
- Нечемний рицарю, не годиться знущатись отак над безборонним! Сідай на коня, бери свого списа,- а треба сказати, що до того дуба, де стояла кобила на припоні, ратище було прихилене,-я кажу тобі, що так, як ти, чинять лише страхополохи!
Побачивши таку фігуру, всю в зброю закуту, що потрясала списом над самим його обличчям, дядько аж помертвів увесь і одказав лагод-ком
- Пане рицарю, хлопець, що я отеє караю, то мій наймит, вівці в мене пасе в цих урочищах, і такий же він, щоб ви знали, негляд щодня мушу якоїсь ягнички недолічитись. А як почну його за те недбальство чи, може, й шахрайство карати, то він каже, що я скупар і пеню на його волочу, аби заслуженини не платити. Бреше, побий мене Боже, що бреше!
- Як ти смієш, хамлюго, казати при мені, що він бреше! - гукнув Дон Кіхот.- Присягаю на сонце святе, що над нами світить, так і прошию тебе наскрізь оцим-о списом! Заплати йому без жадної відмовки, а ні, то Богом живим божуся, на місці трупом тебе покладу! Зараз же одв'яжи його!
Селянин похнюпився і мовчки одв'язав свого наймита; тоді Дон Кіхот спитався в хлопця, за скільки йому господар завинуватив. Той одказав, що за дев'ять місяців, по сім реалів місячно. Дон Кіхот обрахував, що разом хлопцеві належить шістдесят і три реали, і наказав господареві, щоб він негайно калиткою брязнув, коли йому життя миле. Переляканий дядько вимовлявся, що неспромога його, та він же стільки й не винен, от хоч би й забожитись (а побожитись таки не важився) треба одлічити за три пари черевиків, що хлопцеві справив, [36] та ще реала за те, що двічі кров йому з руки кидав, як був занедужав.
- Може, воно й так,- сказав Дон Кіхот,- а от ти допіру одшмагав його безневинно, то він уже, виходить, сквитував і за обув'я, і за крово-пуск. Нехай він подер шкуру на тих черевиках, що ти справив, так ти ж за те на ньому шкуру подер; нехай цилюрник кинув йому кров, коли він хворий лежав, так ти ж пустив йому тепер юшку, як він зовсім здоровий був. От воно й виходить, що за се нічого вивертати не треба.
- Так горе ж моє, пане рицарю, що я грошей при собі не маю,- бідкався дядько,- нехай Андрес іде зо мною, і дома я заплачу йому геть-чисто все, до останнього шеляга.
- Щоб я оце та пішов до нього -
Останні події
- 23.12.2024|20:38Вийшов друком другий том духовних записок Ігоря Павлюка
- 23.12.2024|18:24У ВСЛ виходить новий роман Євгенії Кузнєцової «Вівці цілі»
- 19.12.2024|11:01Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 19.12.2024|07:49Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу