Завантажити

то навіть готов і сорочку з себе здійняти та йому віддати... Оця ж то позика на вічне оддання і є той падіж та неврожай!
М а р т и н. Та й я ж кажу, що воно трохи ніби й на правду скидається, але ж...
Б и ч о к. Ну, ти вже почав щось таке плескати, що й купи не держиться!..
М а р т и н. А які-бо ви палкі, вже й розгнівались?.. Гей, кумцю, кумцю!..
Б и ч о к. Ну, лічи вже, лічи швидше, скілько ти мені винен, бо мені ніколи!
М а р т и н. Не пеклуйтеся, ця вже турбація не вашої парахвії, от що! Ви собі думаєте: “Кум мій тепер п'яний, а до того ще й дурний, аж крутиться, то й не по-трапе тепер полічити?” Овва! (Цмокає губами). Невелика сума, лічили ми і не такі копитали! (Бормоче). Сорок та ще сорок!.. (Б'є себе по лобові). Ось тут у мене ціла книга! А ще й до того, дякуючи вам, трохи й грамотний, хоч мало дрюкований!.. Е, куме, не знаєте ви цієї голови, вона у мене над усі книжки у світі!.. (Знов бормоче). Сорок, та ще сорок, та ще й тринадцять? (Дивиться угору і довго шепотить губами). Так, до копійки, до денежки так!.. (Помовчав). А скільки ж так?
Б и ч о к. Півтораста без двох!
М а р т и н. Так, і в мене якраз так виходить: півтораста без двох! Заплатимо! Ого-го, Мартина ще й у три тисячі не вбереш!.. Слава господеві, є волики, є й коров'ята, й овечата, і хліба мало не повен тік!.. О, та й допечу я бісовому Юдкові! Вже не дає набір, ач! Не даєш, матері твоїй з хвостом? Осьдечки гроші, питиму на готові! А скажіть, кумцю любезний, чи то вже ваші штуки?..
Б и ч о к. Які ще там штуки?
М а р т и н. Що Юдко не давав мені набір?
Б и ч о к (ховаючи очі). Бозна-що ви вигадуєте!.. Слухай, куме, як пак там по батюшці тебе величати, все забуваю!
М а р т и н (зітхнув). Забуваєте?.. Гм... дивно! Не величайте мене ніяк, то краще буде! Ой, бачу я, що вже вам М а р т и н обрид та остогид! Плювать мені за це на вас, — ось що! Проп'ю оці гроші, і шабаш! Амінь!.. Бігатимете знов за Мартином, як чорт за грішною душею!
Б и ч о к (ласкаво). Що це на вас, куме, сьогодні напало?
М а р т и н (обертається). Не говоріть до мене ані же, ані слова!..
Б и ч о к. Слухайте, куме Радивоновичу, государю мій...
М а р т и н. Ну?
Б и ч о к. Візьміть, будь ласка, ще два карбованця, та й нехай вже полові воли будуть моїми. Беріть, добру ціну даю.
М а р т и н. Вас ще ніхто сьогодні не лаяв у вічі, ніхто? Отже, як не побоюсь бога, хоч ви мені й кум, то вилаю! Щоб я полових продав за півтораста? Та ви знаєте, які то воли: зо дна моря винесуть, хоч на яку хоч гору вибичують!.. (Іде до шинку). Гей, збирайсь, голота, М а р т и н гуляє!.. (Співа).
Дай горілки мені, Юдко,
Ти, музико,заграй хутко,
Я ж музиці поклонюся,
Бо вже далі не попхнуся!..
Гей, Юдко, станови відро горілки, станови два заразом, матері твоїй з хвостом!.. Ого-го, у М а р т и на ще буде на що пити, ще буде та й буде!.. (Пішов у шинок).
Б и ч о к (гука). Гей, хлопче, Кіндрате, чи ти на подвір'ї?
 
ЯВА 2
 
К і н д р а т і Б и ч о к.
Б и ч о к. Чого ти так лізеш, неначе три дні не їв? Піди зараз на село та й клич мерщій до шинку Панаса Горбатого та Свирида Куцого: скажи їм, що М а р т и н ґуля і їх запрошує, чуєш? А я дам тобі за це бублика.
К і н д р а т. Еге, і учора казали “дам бублика!”, і позавчора.
Б и ч о к (один). Та й не дав? От горенько, забув!.. Ну, вже сьогодні дам аж два! Одначе М а р т и н почина ніби до розуму доходити, хтось-то вже його навча проти мене!.. Треба буде щось інше удіяти, щоб часом він не випорснув з моїх рук. А полові воли добрі, заплющивши очі, двісті дадуть... Хіба накинути ще з п'ять рублів? Мабуть, прийдеться-таки накинути, щоб інший хтось не покористувався...
 
ЯВА З
 
С т е х а і Б и ч о к.
С т е х а (ідучи вулицею, голосить). Ох, матінко, цінують, цінують! Одна одним корівка зостанеться!.. Чим же я содержуватиму дітвору дрібненьку?
Б и ч о к. Государине моя, чого це ти так голосиш? Що там за притичина трапилася?
С т е х а. Ох, горенько ж та лишко тяжкеє! Теличку, та ще й первісточку, цінують!.. На весну сподівалася діждатись з неї корівки... За наділ цінують... А з яких достатків я платитиму? Адже ж і ви знаєте, що в мене ані стеблини не вродило! Посипалося лишко на мене, бідну удову, як на ту чаєчку, що вивела діток на роздоріжжі!..
Б и ч о к. Сором тобі, государине моя, так бідкатись! Чи не я ж пеклувався об тобі щогода, чи не я ж визволяв тебе з усякої оказії? Правда, що я тепер не вхожий до твого двору, то й не знаю, як там ти і що... Бо зять твій щось до мене не такий став, як спершу, щось вже бісом на мене дивиться... (Зітха). Бог з ним! І скортіло твоїй дочці йти за молодого, от тепер і цяцькайся та бідкайся! (Озирається, потім тихо балака). А казав тобі, скілько разів казав: віддай мені свою Оленку, хай буде у мене хазяйкою, господинею, — не

читати