Завантажити

Налагоджувалась справа перекладу його творів у Празі. Деякі берлінські і паризькі видавництва теж удавалися до нього з подібними запитами. Нарешті, добрі відомості були з Стокгольма від професора Ієнсена — переклади з Коцюбинського на шведську мову мали незабаром вийти з друку. Зростала його популярність у Росії і за кордоном. Здавалося, після виїзду на Капрі в житті його розпочалася нова епоха, коли з Сіверянської вулиці напівзабутого Чернігова відкриваються перед ним найширші перспективи.
Тимчасом декому з знайомих стало відомо, певне від Хоменка, що Коцюбинський втручається в майбутній процес Камищука. Поголоска варіювалася на різні лади і в зовсім невпізнаному переказі доходила до Коцюбинського. Можна було чекати нових прикростей. Визволення Григорія набирало для Михайла Михайловича напряму важливої, принципової справи. Через неї він не звернув особливої уваги на повідомлення київського цензора про заборону його збірки «З глибини».
Часто до нього приходив старий Камищук. Приносив прочитану книжку, розгортав її з газетного паперу й повертав Коцюбинському. Потім просив нову, яку тут же акуратно загортав у папір, щоб не забруднити, перекидався кількома словами з господарем і йшов, незважаючи на запрошення залишитись на чай або просто поговорити. Він шанував чужий час.
Минула осінь. Вогкість, осіння мжичка і повна відсутність сонця цілими тижнями завдавали Коцюбинському, що хворів ще й на легені, важкої муки.
Але треба було діяти. За ним уже була репутація громадського діяча, який не боїться протестувати проти беззаконня, який уже не раз підносив голос проти людей, що мали в своїх руках немалу владу. Деякі чернігівські інтелігенти пошепки розповідали один одному про те, що оцей їхній чернігівець Коцюбинський в одному з своїх нових творів назвав пса прізвищем всій Росії відомого з недавніх подій грізного міністра Трепова... Отже, не боїться!..
 
Нарешті відбувся суд над Григорієм. До зали суду не пустили нікого з сторонніх. Не пустили й Коцюбинського. Місцевий обвинувач був хворий і обвинувачення підтримував приїжджий. Він чомусь поспішав і процес мав закінчитись того ж дня ввечері.
Коцюбинський не виходив з дому, чекаючи на Чижа, який мав просто з процесу приїхати й розповісти про наслідки. Чекання перейшло далеко за північ. Нарешті. по грудках замерзлої вулиці прогуркотів візник. Спинився біля воріт. Через хвилину Чиж сидів у кабінеті і просив чарку коньяку або чаю, бо й замерз, і намучився, і... не знав, що сказати приятелеві.
— Ну, ну... кажіть же!.. — стояв, нетерпеливо чекаючи наслідків суду, Коцюбинський.
— Виправданий?
— Виправданий...
— Де він?
Чиж зовсім пірнув у крісло і мовчки, похмуро відповів:
— Де? У тюрмі, звичайно...
— Його не звільнили?
— І не звільнять...
— Як то? Ніколи?
— Після каторги...
Михайло Михайлович вражений став перед Чижем.
— Так у чому ж річ?
— В моїй і вашій, Михаиле Михайловичу, наївності. Ми з вами були наївні, як діти, і, не знаючи Камищука, взялися його визволяти. А на суді його виправдали в справі замаху на управителя Хоменкової фабрики, але незабаром його судитимуть в іншій справі, про яку ми з вами не подумали. Григорія обвинувачують у революцінній діяльності, в організації робітничих майовок і збройному опорі поліції під час розгону однієї з майовок.
— Але ж це може бути тільки наклеп...
Чиж похитав головою.
— Ні, — промовив він, — я був у нього в тюрмі після суду. Пропонував свої послуги для нового процесу... З цього вони можуть зробити все, що забажають... Збройний опір — це довічне заслання чи й каторга.
Чиж знову хвилину подумав і якимось іншим, зовсім зміненим, енергійним голосом людини, що раптом чимсь захоплена, заговорив:
— Ми з вами мало знаємо цих людей... Григорій ваш друг, ви думали, що ви, як психолог, письменник і друг, знаєте його краще, ніж він сам себе знає... Ви не знали, що він досвідчений підпільник, який навчився тримати в своїх руках і самого себе і людей — гурт, масу... Адже він з вибачливою усмішкою зустрів мою пропозицію обороняти його. «Як хочете,— відповів він,— боюся, що вам не пощастить... Від заслання мене не врятує ніщо...» Ви розумієте, Михаиле Михайловичу, так говорити може не просто собі робітник махоркової фабрики. Він сказав мені, що виступатиме на суді з останнім словом, в якому обвинувачуватиме весь державний устрій і закликатиме до його повалення... Розумієте?.. Він хоче діяти так, як поводяться на суді видатні революціонери! І він це зможе, не сумнівайтеся!..
Для Коцюбинського це було нове. Він знав багатьох людей, засуджених царизмом, знав їх життя і уявляв їх долю. І все ж близькість Камищукової долі до долі подібних людей була несподівана для нього. Тепер він розумів, чому Надія Загірна не поділяла його оптимізму перед процесом Григорія: адже вона, напевне, знала все і, звичайно, про все, відоме їй, не мала права

читати