Завантажити

хто обсипав борошном. Які в неї блискучі великі очі. А брови! Чи правда моя, Свириде Йвановичу?
Г о с т р о х в о с т и й (важко зітхає. Тихо). Ой правда, правда! Де вже не правда! Ой очі, очі! А щічки! (Голосно.) Як ви гостро жартуєте, Євфросино Сидоровно. Але Оленка зовсім не така, як ви малюєте; то ваш язик такий гарний, що з-під нього виходить якось все гарно. Ой Євфросино Сидоровно! (Встає й наближається до неї.) Як послухаю вашої розмови, то аж поздоровшаю.
Є в ф р о с и н а . Одначе слухали цілий день, аж сіртук і жилетку скинули з себе... Химко! Курева! Аж катеринку на радощах мусили найняти, аж піввідра сивухи мусили купити. Химко! Курева! Ха-ха-ха!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Чи не бісові п'яні міщанки! Певно, вже котрась забігала сюди і все дочиста розбрехала. (Голосно.) Цьому всьому неправда! Вам хтось набрехав, щоб нас посварити, щоб нас розвести. Я вам докажу, що я тут ні в чому не винен...
Є в ф р о с и н а . Куди ж пак! Докажу, що ні в чому не винен! Ха-ха-ха! Химко! Давай курева!
Г о с т р о х в о с т и й. Не вірте!
Є в ф р о с и н а . Вірю!
Г о с т р о х в о с т и й. Ба не вірте!
Є в ф р о с и н а . Ба вірю! Бо як ви були в нас, то говорили до мене облесливими словами, а очима поглядали скоса на Оленку. Я все постерегла. Я постерегла, що нема правди на вашому язиці. (Бігає по хаті.)
Г о с т р о х в о с т и й. (слідком за нею). Ба не постерегли, бо я на Оленку не дивився скоса. Я на вас дивився й хочу дивитись, і більш ні на кого.
Є в ф р о с и н а . Я серджусь на вас! Я палаю огнем! Ой гаряче мені, ой душно мені! Води! Води!
Г о с т р о х в о с т и й. Боже мій! Бодай покорчило язики тим проклятим брехухам, що набрехали на мене та розтривожили вас. (Бере пляшку з водою, наливає води.),
Є в ф р о с и н а . Не дам над собою кепкувати. Ви думаєте, що мені треба вас, що в мене в паничах недостача? Та я вийду на ґанок та тільки свисну, то назбігається їх повнісінький двір. Євфросина Сидоровна не на те вчилась в пансійоні, щоб дати водити себе за ніс. Ой душно мені! Ой горю, ой палаю! (Бігає по хаті.)
Є в д о к і я К о р н і ї в н а і С и д і р С в и р и д о в и ч вбігають в хату.
 
ВИХІД 13
Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й,
Є в д о к і я К о р н і ї в н а і С и д і р С в и р и д о в и ч.
 
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Євфросино! Що це з тобою? Чого тобі душно?
С и д і р С в и р и д о в и ч. Що тут за галас? Хто тут наробив галасу?
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що тут таке діється, що аж до крику доходить? Що з тобою, Євфросино? Чого це ти така червона? Чого це ти так страшно розгорілася?
С и д і р С в и р и д о в и ч. Така червона, як жар. Борони боже чого! Що це з вами, Євфросино Сидоровно?
Є в ф р о с и н а . Чого вам треба? Що вам до того, чого я розчервонілась? Дайте мені покій!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Де вже, дайте покій. Люди молоді. Борони боже чого: до напасті недалеко.
Є в ф р о с и н а . Ви, тату, йшли б босі в кімнату спочивати; нащо вам знати, чого я розгорілась? Ви нас не розумієте, то й не питайте.
С и д і р С в и р и д о в и ч. То й не питатиму, а то швидко старий стану.
Є в ф р о с и н а . Йшли б, мамо, в пекарню!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ходім, стара! Це, бач, у них не по-нашому: не так, як колись у нас було; пам'ятаєш? Це в них по-модному, по-теперішньому. (Позіхає.) От як світ міняється, та й мода міняється. (Виходить до кімнати. Є в д о к і я К о р н і ї в н а виходить в пекарню.)
 
ВИХІД 14
Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
 
Г о с т р о х в о с т и й. Заспокойтесь, Євфросино Сидоровно! Прошу вас, благаю, заспокойтесь! (Тихо.) Оце біда! Ще як розсердиться та прожене мене з хати, то прощавайте мої надії на Рябкове срібло-золото! Ох! А тут Волько та Берко пристають з векселями за довги. (Голосно). Сядьте та поговоримо тихенько та любенько.
Є в ф р о с и н а . Про мене... говоріть що хочете, бо я втомилась. (Сідає на канапі.)
Г о с т р о х в о с т и й. Чи вже ж ви, Євфросино Сидоровно, думаєте, що я й справді люблю Оленку? Чи можна ж мені, Свиридові Йвановичу, любити міщаночку, що з кошиком ганяє по городу та кричить: “Сюди яблучок, сюди солодких”. Пхе! Цього ніколи, ніколи не може бути.
Є в ф р о с и н а . Мені здається, що не може.
Г о с т р о х в о с т и й. А чи правда ж тому, щоб я таку дівчину взяв собі за жінку? Чи такої мені треба жінки! Я знаюсь з неабиякими людьми. В мене бувають вчені люди, в мене бувають усі митрополичі баси.
Є в ф р о с и н а . І справді!
Г о с т р о х в о с т и й. Побий мене хрест святий, коли брешу; до мене ходить в гості сам Тарас, семінарський соліст. Часом до півночі гуляємо та співаємо. Ну, скажіть же, чи можна ж мені мати таку жінку, як Оленка? Чи вона ж дотепна поговорити з ученими людьми, прийняти їх? Мені треба такої

читати