Завантажити

будьмо знов веселі! Цур їй, пек їй, коли вона одцуралась од роду.
Б у б л е й н и ц я. Є і в мене, признатись, така родичка, та... не хочеться тільки розказувати, та ще й при людях. А!.. аж язик свербить...
В с і. Та кажи, кажи! Нащо жалувати таких псяюх.
Б у б л е й н и ц я. Та розказала б, та, як-то кажуть, стіни слухають.
Г о с т р о х в о с т и й. Педоре! Візьми кочергу та повигонь стіни з хати.
Б а ш м а ч н и ц я. Я вже знаю, про кого мова мовиться. Це в наше вікно камінь ударив.
Б у б л е й н и ц я. Не знаю, може, в ваше. На злодієві шапка горить. Що ж робити, коли ваш рід такий удався, бо то з вашого кодла.
Б а ш м а ч н и ц я. З нашого кодла? А яке ж наше кодло? (Схвачується з місця.)
Б у б л е й н и ц я. Та таке ж...
Б а ш м а ч н и ц я. Та яке ж? Кажи!
Б у б л е й н и ц я. Не чіпляйся, Орино, бо й скажу. Так і крикну на всю хату. (Встає з місця.)
Б а ш м а ч н и ц я. Про мене, крикни не то що на всю хату, і на всю улицю, бо я тебе не боюсь, бо я тебе не злякаюсь.
Б у б л е й н и ц я. Ба злякаєшся, як скажу, бо вже твій рід отут мені сидить у печінках. То ваше кодло! Такі ви всі., не тільки ваша Степанидка.
Б а ш м а ч н и ц я. То ми В с і. такі? То й я така?
Б у б л е й н и ц я. Та й ти така. І твоя мати була така!
Б а ш м а ч н и ц я. Та й моя мати була така? Яка ж була моя мати?
Б у б л е й н и ц я. Хіба ж не знаємо, яка була твоя мати? Та твою ж матір били жиди на улиці патинками по морді. Твоя мати в острозі сиділа.
Б а ш м а ч н и ц я (кидається до бублейниці), Мою матір жиди били патинками? Моя мати в острозі сиділа? Хто бачив? Хто докаже?
Б у б л е й н и ц я. Я докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. Ба не докажеш!
Б у б л е й н и ц я. Ба докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. Ба брешеш, не докажеш.
Б у б л е й н и ц я. (наближається). Ба не брешу, бо докажу! Бреши сама з собаками.
Б а ш м а ч н и ц я. Ой, люди добрі! Хто чув, хто бачив, щоб моя мати сиділа в острозі? (Підходить до кожної міщанки й питає.) Ти бачила, як сиділа моя мати в острозі?
М і щ а н к а. Ні.
Б а ш м а ч н и ц я. (до другої міщанки). А ти докажеш?
М і щ а н к а. Ні!
Б а ш м а ч н и ц я. (до третьої). А ти докажеш?
М і щ а н к а. Ні, не докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. (до Горпини). А ви докажете?
Г о р п и н а. Ні, не докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. (питає усіх і обертається до бублейниці з кулаками). Що ж ти мені кажеш, що моя мати сиділа в острозі, коли ніхто не докаже? Що ж ти, сяка-така, обговорюєш мою матір і всю нашу рідню?
Б у б л е й н и ц я. Присягаюсь і божусь, падаю на коліна до братської богородиці (падає на коліна), що твоя мати сиділа в острозі, що твою матір били жиди патинками по морді.
Б а ш м а ч н и ц я. Падаю на коліна (стає на коліна), присягаюсь і божусь, що ти брешеш, що ти набрехала на мою матір. Брешеш, брешеш, брешеш, сибірна!
Тим часом Г о с т р о х в о с т и й виходить з хати і приводить к а т е р и н щ и к а.
Катеринка грає й перебиває лайку.
В с і. Де це музики взялися? Хто це найняв?
Г о с т р о х в о с т и й. Це я, це я найняв, щоб Горпині Корніївні веселіші були іменини. Як маємо лаятись, давайте лучче гуляти!
В с і. (схвачуються). Давайте лучче гуляти або танцювати!
Г о р п и н а. Авжеж танцювати веселіше, ніж лаятись. Розступіться, куми мої милі! Горпина Корніївна гуляє.
В с і розступаються на обидва боки.
Б у б л е й н и ц я й Б а ш м а ч н и ц я розходяться на обидва боки
й показують одна другій кулаки.
Г о р п и н а (розставивши руки). Дайте місце, кумки мої, голубки мої! Горпина Скавичиха гуляє! (Починає танцювати з башмачницею.)
М а г д а л и н а (підіймає руки вгору). Ой, що ж то скаже завтра отець Пахомій!
М е р о п і я (з другого боку, спереду сцени). Ой, що ж то завтра скаже отець Модестій!
В танець виступають декотрі м і щ а н к и.
Г о с т р о х в о с т и й. в одній сорочці садить гопака.
Завіса падає.
 
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
 
Світлиця Рябкова.
С и д і р С в и р и д о в и ч сидить коло стола й позіхає, хрестячи за кожним разом рота.
Вечір.
 
ВИХІД 1
С и д і р С в и р и д о в и ч і Є в д о к і я К о р н і ї в н а.
 
С и д і р С в и р и д о в и ч (позіхає й хрестить рота). Ой господи, помилуй мене, грішного раба свого! (Знов позіхає й хрестить рота.) Пху, чого це я так позіхаю?
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (позіхає й хрестить рота). Оце! Ти позіхаєш, а я за тобою!
С и д і р С в и р и д о в и ч (позіхає й хрестить рота). Пху на тебе, сатано! Позіхнув так, що трохи не роздерся.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (позіхає й хрестить рота). Пху! Не позіхай-бо, бо й я рот собі роздеру.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Оце, не позіхай та не позіхай, бо й вона позіхає!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. То затуляв би рота, а то так негарно дивитись... що

читати