
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
мені тинятись по світах та мандрувати за вами по ваших слідах. Я йду до Києва: а в Києві піду в монастир в черниці. Тепер там моє місце, і нігде більше, — промовила Тодозя. — Така вже доля мені судилась.
— Прощайте, княгине! Буду за вас в монастирі повік молитись богу та благати в його ласки для вас, бо ви для мене були добрі, — говорила Тодозя на прощанні, стоячи з клунком на плечах, з палицею в руках.
Вже надворі смеркало. Темрява закутувала сутінками пишний старий садок, старий палац, башти й бархани. Вже хури були напоготові рушити з двору. Але Гризельда ждала, доки надворі зовсім смеркне. Коли це несподівано набігли в замок шляхтичі й шляхтянки з близьких сіл і на возах і верхами.
— Рятуйте нас і сховайте нас в замку, бо вже якийсь загін наступає на Вишневець. Ми ледве повтікали й спаслись од смерті, — говорили втікачі до жовнірів.
— Княгине! тікайте звідсіль! Тікайте зараз, доки маєте час і змогу втекти, — крикнула Тодозя до Гризельди. — Тікайте, бо загинете усі, загину й я! Вона вгляділа на пригорку під лісом, як багаття блиснуло раз і погасло, потім блиснуло вдруге й знов погасло на хвилину. Але незабаром багаття спахнуло й підняло червоні язики високо вгору. Дим забілів на ясному небі й піднявся вгору клубками. Тодозя знала, чиї руки підкладали підпал в багаття, знала вона і для чого розпалювали те багаття.
— Одчиняйте браму! Тікайте мерщій звідсіль! — кричала Тодозя, бігаючи по дворі, по покоях в палаці, мов несамовита.
Гризельда й усе жіноцтво стояли, неначе мертві. Вони й самі не знали гаразд, чи тікати, чи замкнутись в твердині. Тодозя побігла й звеліла одчинити браму. Вона взяла попід руки Гризельду й посадила в карету, а потім подала їй малого сина Михайла, вхопивши його обіруч попід пахви.
— Тікайте і нігде не спиняйтесь! Тікайте, що є сили! Прощайте, княгине, на віки вічні! Побачусь з вами хіба на тім світі.
А багаття під лісом все розгорювалось і піднімало вгору довгі червоні язики, неначе лизало віковічні дуби по зеленому гіллі, по чорних стовбурах. Тодозя поглянула на те багаття, на той страшний знак помсти й смерті. В неї серце замирало.
Усі двірські панни, усе жіноцтво, що було в замку, усі хапком сіли на вози. Гризельда плакала. Плакали й усі панни. Вони постерегали, що покидають замок навіки. Вони рушили з двору.
— Ой боже мій! знов забила мені памороки оця біганина та оці втеки, — крикнула баба Ганна з воза. — Я ж звинула свої нові кунтуші та шовковий новий жупан, поклала долі в куточку та спохвату забула убгати їх у скриню. Приїду в Збараж в засмальцьованому жупані. Оце яка напасть! Оце яка халепа! Оце нахаба козацька!
Але брама заскрипіла й одчинилась.
Це вже було лягома вночі. Вози рушили з місця й їх неначе вихром підхопило й понесло по дорозі на Збараж.
Тодозя тихою ходою прямувала шляхом до Києва. Не встигла вона вийти за Вишневець, як коло замка хтось гуркнув з рушниці. Тодозя догадалась, до чого стосувався той вистріл, і перехрестилась: вона напевно знала, що загін починає напад, вже приступає до замка.
Тодозя йшла битим шляхом попід лісом і все оглядалась на покинутий палац та на замок. Багаття під лісом погасло, тільки червоною плямою жевріла купка жару. Але зате згодом в замку спахнуло здорове полум'я. Загінщики підкотили під браму кільки возів соломи і підпалили їх. Полум'я спахнуло і швидко зайнялася брама, зайнялася й дерев'яна башта над брамою. Вдарили з рушниць густо та часто, неначе об залізну покрівлю застукотів здоровий град. Заревли гармати. Козаки полізли на вали, розтрощили баркани, розкидали рукошма частокіл і запалили старий палац князів Вишневецьких. Усі жовніри, усі втікачі поляки полягли в замку головою до одного чоловіка.
Вже далеко зайшла Тодозя в ліс. В лісі було поночі, наче в льоху. Коли це серед ліса неначе хтось освітив верхи старих дубів та віковічних грабів, неначе сонце, сходячи з-за гори, кинуло проміння на вершечки дерева. Верхи зачервоніли, неначе облиті кров'ю. Світ все прибільшувавсь та дужчав, неначе чиясь рука розкладала десь близько багаття. Блиснули нарізні дуби на галявині, що стояли опрічні од лісу. Тихий червоний світ полився по гальовині. Небо над Вишневцем зачервоніло. В лісі тхнуло згарятиною. Тодозя злякалась того кров'яного світу на дереві: ліс став червоний, неначе пекло; згарятина та смалятина забивала дух. Тодозя йшла і голосно промовляла молитви. Тільки що вона вийшла з лісу на чисте поле, як одразу вгляділа страшну пожежу, схожу на пекло: козаки підпалили Єреміїн тік. Безліч довгих ожередів та стіжків нового, тільки що ввезеного хліба запалали заразом.
Вранці од давнього замка, од палацу давніх славних князів Вишневецьких не зосталось і признаки.
XII
Вночі в літні обляги приїхала Гризельда до Збаража. В Збараж збіглись з сіл та містечок польські шляхтичі, жиди та покатоличені українські шляхтичі, спасаючи своє життя од загонів Кривоноса та Полов'яна. В місті було так багато людей, неначе вони з'їжджались на ярмарок. Деякі польські дідичі попривозили
Останні події
- 02.05.2025|13:48В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
- 01.05.2025|16:51V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
- 01.05.2025|10:38В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата