Завантажити

попіл та руїни. Усе сливе твоє добро, усі сливе твої маєтності вже ми втратили може й навіки. Ми зубожіємо й не матимемо швидко нігде жадного притулку.

— Цього я ніколи не попущу, доки житиму на світі.

— Зоставатись тобі в Збаражі довго не можна, — промовив Єремія згодом, — козацькі загони вкрили всю Україну. дійшли вже на Білій Русі до Могилева й Бобруйська. Їдь звідсіль зараз, їдь в Галичину до Львова або й далі. Не дляйся й не гайся й завтра або післязавтра, добре одпочивши, рушай в Галичину до Перемишля.

Єремія розпрощався з Гризельдою, поцілував сонного сина й виїхав з двору до війська.

Єремія зарані приїхав до свого табору. Його військо стояло недалеко од Старого Костянтинова над багнистою річечкою Пилявкою. Війська в його було дванадцять тисяч. Вже сонце високо підбилось вгору, як Єремія прибув в табір. Усей табір неначе вимер. Скрізь було тихо.

ЄремІя спинив коня коло свого намету. Одна пола намету заворушилась, її одслонила чиясь біла випещена рука. Із шатра вийшов шляхтич Дзеньковський. Він тільки що прибув з Варшави. Його прислали Єреміїні побічники, варшавські пани з недобрими звістками.

— Неприємну звістку приніс я з Варшави, ясновельможний князю, для вашої ясновельможності! — промовив Дзеньковський.

Єремія навіть не привітався гаразд з посланцем, скочив з коня, увійшов в намет і сів на низенькому простому дерев'яному дзиґликові.

— Кажи, пане, які там звістки з Варшави, — сказав Єремія й насупив свої чорні густі брови.

Голос його впав одразу. Він промовив ці слова, неначе прошепів.

— Варшавський сейм вже постановив зібрати й виставити проти Хмельницького тридцять шість тисяч війська. Наші польні гетьмани в полоні. Через те сейм не дозволив настановляти нових гетьманів над військом, а настановив тільки приводців. За приводців обібрали князя Домініка Заславського, молодого Конецпольського та старого Миколая Остророга. Вас, князю, найліпшого, найздатнішого войовника, поминули, — сказав посланець тихим та сумним голосом.

— Коли тепер мене поминули, то коли б потім не жалкували, — обізвався ще тихіше Єремія.

Його неначе хто руками здушив за горло і не давав дихати.

— Прихильники ясновельможного князя нічого не вдіяли на сеймі, хоч і встоювали за вас. Коронний канцлер Оссолінський гірше за всіх виступав на сеймі проти вас, він говорив, що приводництво над військом треба доручити чоловікові розсудливому й поміркованому, а не такій палкій голові, як у ясновельможного князя.

— Оссолінський мій давній ворог, я цьому добре відомий, — обізвався князь неначе десь за стіною. — Він давній прихильник до козаків, який був і король Владислав.

— Сейм розбився на дві половини. Одні пани бажають війни з козаками, наважились звести їх на ніщо й побити до останку; другі мають на думці миритись з козаками і вернути їм їх давні права й привілеї. Надвірній коронний маршал Казановськнй навіть заступився за козаків: говорив, що полякам не годиться нарікати на козаків за те, що вони поєднались з татарвою, бо можна, мовляв, обернутись за єднанням до самого пекла, щоб позбавитись такої неволі, нахаби та пригноблення, яке довелось терпіти козакам од польських панів.

Єремія скочив з дзиґлика й забігав по наметі.

— Знаю я цього підлизькуватого пана, перевертня з волохів! Отжеж знайшовся й такий, що ладен ще й споболювати отим харцизгикам! Ото диво! Це знак великого занепаду польської шляхти, — сказав Єремія.

— Тим часом у Варшаві тільки й мови, що про вашу милость, князю; усі сподівались, що сейм доручить вам верховенство й приводництво над армією. Військо бажає, щоб ви, ясновельможний князю, а не хто інший вів його в битву. Городяни й жовніри стоять за вас, спочувають вам, та сейм став проти вас, князю, — говорив далі пан Дзеньковський.

Єремія став непорушно і втирив очі в Дзеньковського. Дзеньковський був ще молодий пан, випещений, вигодований, з білими повними щоками, з розкішними русявими вусами. Дівочі рум'янці грали на повних щоках, уста червоніли під вусами, як калина. Єремія слухав шляхтича й несамохіть приглядався до повновидого круглого лиця шляхтича. Єремії чогось став противний той випещений свіжий панянський вид шляхтича, стали противні стримкі пухкі русяві вуса, став гидкий самий тоненький голос, що подавав йому неприємні звістки з Варшави.

— Декотрі пани промовляли в сеймі промови за вашу особу, князю, але більшість стала особово проти вас. Ваші гарячі прихильники, князю, оце прислали мене до вас за порадою й просили ясновельможного в часи небезпечності взяти верховенство й приводництво над армією й наступати на Хмельницького, — говорив далі шляхтич.

Єремія слухав неначе крізь сон і не зводив очей з пана Дзеньковського. Розкішно убраний шляхтич стояв проти світа поміж одкинутих полотнищ намету. Дорогий червоний кунтуш, облямований золотими позументами аж сяв на шляхтичеві й сипав ясний одлиск в темні закутки намету. Єремія в простому чорному кунтуші з недорогого сукна стояв попліч з Дзеньковським і здавався простим жовніром

читати