Завантажити

добра іграшка! Мотре, покинь мотовило, бо як ухоплю кочергу, то поб'ю тобі руки.
Кайдаш ухопив кочергу й замірився на молодиць; вони його ніби й не бачили і все репетували та лаялись. Старий Кайдаш постив, бо тоді була п'ятниця. Він був голодний та сердитий. Жіночий крик дратував його.
— Покиньте мотовило, бо так і впечу обох по спині кочергою! — крикнув він на всю хату.
Молодиці стояли бліді, як смерть, і од злості ледве дихали. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило. Кайдаш кинув з усієї сили об землю кочергою, вихопив з їх рук мотовило і потрощив його на цурпалочки. Свекруха й невістка розійшлись набік.
— Чого ви лаєтесь? Чого ви сваритесь? — почав Кайдаш. — Господи! Сьогодні свята п'ятниця, а вони тебе, неначе на злість, тільки до гріха доводять. Нащо тобі, Мотре, те мотовило?
— Буду свої починки мотать. Одначе в вас доброї сорочки не заслужиш, — сказала Мотря.
— Вона хоче прясти собі на полотно нарізно од нас, — сказала Кайдашиха, ледве дишучи.
— Нащо тобі прясти нарізно? Чи тобі хто полотна не дає, чи що? — спитав Кайдаш у Мотрі.
— Хочу прясти, бо маю право, — сказала Мотря.
— Ставте, тату, мерщій хату через сіни, — обізвався Карпо.
— Ти б лучче свою жінку трохи приборкав, щоб не так високо літала, — сказав батько.
— Хіба моя жінка курка, щоб я їй крила обборкав, — сказав Карпо.
— Карпе, не дратуй мене, коли хочеш, щоб і в тебе була ціла чуприна.
— Далеко вам до моєї чуприни! — обізвався Карпо.
— Ти думаєш, що в мене руки не доросли до твоєї чуприни? — крикнув батько.
— Мабуть, уже переросли... Мати кривдить жінку, а ви мене, — сказав Карпо.
— Хто ж тебе зобижає? Xiбa я тобі їсти не даю? — крикнув батько.
— A xiбa ж ви дали мені коли хоч копійку в руки? Я роблю, а ви гроші в свою скриню ховаєте.
— Нащо тобі гроші? Xiбa хочеш їx пропить? — сказав батько.
— А хоч би й пропить. Яке вам до того діло? — сказав Карпо.
— То ти мене будеш на старіть вчити! — кричав старий Кайдаш, блідий, як смерть, та все приступав до Карпа.
— Тату, не лізьте! Я роблю й маю право на своє добро. Одрізніть нас.
— То ти через свою дурну жінку будеш мені цвікати таке в вічі! Чого ти, бісова дочко, гризешся з матip'ю? — крикнув старий Кайдаш, махаючи поламаним мотовилом. — Чи ти хочеш бути найстаршою в xaтi, чи що? Чи ти хочеш, щоб мати була тобі за наймичку? Я тобі полічу ребра оцим мотовилом.
Кайдаш махнув на Мотрю мотовилом i зачепив її по руці.
Між батьком i Мотрею став Карпо, неначе з землі виріс.
— Тату, не бийте Мотрі, — крикнув він несамовито, — яке право ви маєте бить мою жінку?
— А чом же вона не слухає матері та тільки збиває бучу в моїй хаті?
— Ба не Мотря винна, а мати. Мати всю важку роботу скидає на Мотрю, а сама тільки походеньки та посиденьки справляє.
— То це ти таке говориш за свою матір? — крикнув Кайдаш.
— То це ти мені колеш очі через свою жінку? — крикнула Кайдашиха, приступаючи до Карпа з другого боку. — От чого я діждалась на старість од своїх дітей!
— Як ти смiєш таке говорити на свою матір? — суворо крикнув Кайдаш i приступив на ступінь ближче до Карпа.
— Тату! Не наближайтесь, — говорив спокійно, але понуро Карпо, стоячи стовпом на одному місці.
— Через твою жінку, через оте ледащо та я буду на старість таке лихо терпіти! — крикнула, аж завищала Кайдашиха i вдарила кулаком об кулак під самим носом у Карпа.
Карпо навіть не одхилив голови й не кліпнув очима. Він тільки витріщив їх ще більше, так що вони стали зовсім круглі.
— Я поб'ю на тобі оце мотовило на трісочки, як ти не впиниш своєї жінки! — крикнув Кайдаш, приступивши до Карпа ще ближче.
Карпо не оступився й не одхилився і тільки зблід та понуро поглядав на батька.
— Тату! Оступіться! Не вводьте мене в гріх, — сказав Карпо.
Кайдаш з Кайдашихою то приступали до Карпа, то оступались, як хвилі б'ють у скелистий берег та знов одходять од його. Карпо стояв, неначе скеля. Дуже дражливий старий Кайдаш розходився, кинувся на Карпа з кулаками й штовхнув його рукою в груди. Карпо зблід, як смерть, а тонкі губи, міцно стулені, стали зовсім білі, неначе полотно.
— Тату! Не бийтесь! — ледве промовив Карпо. Кайдаш, блідий, з темними блискучими очима, знову кинувся на Карпа.
— Тату! Візьміть лучче сокиру та за одним разом зарубайте мене, — промовив Карпо, ледве дишучи; він почутив, що вся кров налилась в його голову, заливала йому вуха, очі; він почув, що в його вухах задзвеніло й зашуміло, й зашелестіло, а в очах все в хаті почало крутиться.
— Не лізь, бо задушу, іродова душе! — крикнув Карпо та й кинувся, неначе звір, на батька й штовхнув його обома кулаками в груди.
Старий Кайдаш як стояв так і впав навзнак, аж ноги задер. Поламані шматки мотовила випали з його рук і вдарились об грубу.
Кайдашиха, Мотря й Лаврін крикнули в один голос. Лаврін з матір'ю кинувся

читати