
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
суголовок зник, i вiз покотивсь гладеньким степом. З-за густих будякiв i всякого зела незабаром висунулись баштани з довгими рядками високих соняшникiв. За соняшниками зараз з'явились рiвнi рядки гостролистої кукурудзи, насадженої кругом баштанiв дуже рiвними рядками. Рядки пшiнки мережили баштани вздовж i впоперек. Вже конi наближались до баштана, вже можна було бачить на краях баштана наче рами з довгого гарбузиння, де мiж листом повивертались боками довгi й круглi бiлi гарбузи, неначе воли на спашу. Потiм одкрилося поле, неначе заслане картатими хустками, де зеленiло дрiбненьке, як тюль, кавуняче огудиння, де блищали в ясно-зеленому листi жовтi динi, зеленiли й бiлiли здоровi кавуни. Всi журбанськi баштани люди сiяли вкупi, щоб легше було стерегти од злодiїв; тим-то вони й займали степ, скiльки можна було осягти оком.
Баштанник сидiв коло куреня й щось стругав стругом. Вже можна було бачить оком, як його лiктi разом одсовувались назад, як вiн тяг до себе струга, як на руках манячили рукави бiлої сорочки.
- Знаєш що, сину! Давай вивiримо, чи добре Онисько стереже баштана? Ходiм навпростець через баштан, буцiмто красти свої кавуни, а погонич нехай їде просто до куреня.
При тих словах батько зскочив з воза, а за ним i син. Вони закрались поза кукурудзою й почали нiби шукать кавунiв. Онисько сидiв i не обертавсь. Коли це обидва вони побачили, що просто на їх летить через огудиння рябий собака, аж курява пiднiмається за ним. За Рябком пiдтюпки бiг Онисько.
- А чого вам треба, сякi-такi! Ось я вам дам серед дня лiзти на баштан! Джий! кис, кис! джий! уджга, Рябко, уджга! - цькував дiд та все лаявсь. А Рябко кинувся прожогом на молодого Радюка й ухопив його зубами за чобiт. Собака була люта, як гадюка, i зовсiм здичiла на степу. Радюк дригнув ногою, а Рябко вчепився зубами в закаблук, наче п'явка. Вiн махав ногою, а Рябко волочився слiдком за ногою по баштанi, аж огудиння поплутались кругом. Батько кинувсь оборонять, вирвав з корiнням здоровий кущ кукурудзи, лупив собаку по спинi. Рябко гриз на шматочки бадилля своїми страшними зубами.
- А чого ви тут ходите! - крикнув Онисько i.... руки опустив, упiзнавши хазяїна.
- Чи це ви? Оце, боже мiй! тiльки мене втомили. I треба було вам йти сюдою! Господи! наче вам стежки нема. Неначе маленькi. А я думаю, що злодiї. Тут недалечко шлях. Йде багато чумака, й москаля, i всякого народу.
- Та це ми, дiду, правди вивiряємо в вас! - сказав син.
- Доконче треба було! I прийде, господи, в голову! Чи не покалiчила де собака? - бiдкався сивий баштанник. - Та й позбавляли ж ви багато огудиння! Iй-богу, неначе маленькi.
- Не сердьтесь, дiду! Ми вам привезли могорича! - сказав молодий Радюк.
Всi вони пiшли до куреня, переплигуючи через густе огудиння, неначе переходили через рiчку, скакаючи з каменя на камiнь. Рябко вже лащився до наймита, виляючи хвостом, а на хазяїнiв усе гарчав та скалив бiлi зуби.
- Чи є, дiду, стиглi кавуни? - спитав молодий Радюк.
- Динi вже давненько показались, а кавунчика - може, й знайдемо.
Онисько швиденько подибав на баштан i принiс здорового кавуна. Кавун був з одного боку зовсiм бiлий, бо Онисько закопав його в рiллю, ще й зверху притрусив сухим бадиллям, щоб часом хто не вкрав першого кавуна. Взявши складаний нiж, що висiв на припонi коло пояса, Онисько розрiзав кавуна надвоє. Кавун був стиглий i червоний, як жар. Онисько з гордiстю подав кавуна панам, як подають трофеї, добутi на вiйнi.
- Спасибi, дiду, спасибi! - дякували пани. Молодий панич порiзав кавуна на скибки й поклав на травi. Скибки розпались, i зсередини випав червоний вовк. Всi посiдали на землi i з'їли цiлого кавуна дочиста!
- Тепер, дiду, давайте динь абощо? - казав панич.
- Е! де вже пак пiсля кавуна та динi! Треба було їсти переднiше диню, а потiм кавуна, - промовив дiд i винiс з куреня велику жовту диню. Молодий Радюк розрiзав диню; насiння не вилилось, а випало довгими злiпленими рядками, - прикмета, що диня була не проста, а дубiвка. В повiтрi полився аромат. Швидко од тiєї динi не зосталось i шматочка.
- Тепер i до роботи можна браться! - промовив дiд поважним тоном, обертаючись до панича. - А нумо, паничу, зносить динi та вибирать огiрки!
- Як нумо, то й нумо! - сказав панич. - Давайте, дiду, торбину або мiшка, я вам поможу вибирать огiрки.
- Куди вам там вибирать! То я так тiльки жартую, - сказав дiд трохи м'якiшим голосом.
- Чого ви, дiду! Ви думаєте, що я незугарний до роботи?
- Сидiть та лучче люльку курiть!
- Е! тепер, дiду, iнший час настав на свiтi. Годi вже панам сидiти, згорнувши руки! Треба й панам до роботи браться, роздiлять працю з простим народом, а вам треба пнуться до книжок, до науки. Як подiлимось ми працею й наукою, то аж тодi буде на свiтi добре всiм.
- Може, й буде! Дай боже! А ви все-таки ляжте коло куреня та курiть люльку.
Молодого Радюка вразили дiдовi жарти. Вiн узяв мiшка, прив'язав мотузка до одного узиря, а другим кiнцем прив'язав до зав'язки й накинув собi через
Останні події
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
- 07.05.2025|11:42Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»
- 07.05.2025|11:38У Києві відбудеться презентація книги «Усе на три літери» журналіста й військовослужбовця Дмитра Крапивенка
- 06.05.2025|15:24«Читаємо ложками»: у Луцьку відбудеться перша зустріч літературно-гастрономічного клубу