Завантажити

монастирі. Ловитва, мабуть, буде велія... Чотири ціновиті осятри маю на приміті... 3 котрого б почати... — думав Копронідос. — Мабуть, з Палладія. Палладій має показну роль в монастирі, бо з вчених... Треба б зробить початок з його...”
Копронідос сам пробував послушником в усяких монастирях у Греції та Болгарії i добре дізнався за норови й звички монастирських осятрів.
— Чи не крикливий та не лайливий отой отець Тарасій? — сказав ніби сам до себе стиха Копронідос.
— Ого-го! Не крикливий! — обізвався послушник. — Як не встигнемо наставити самовар, то вхопить тебе за коси та як сіпне, то трохи голови не одірве з волоссям. А лається гидко, як москаль, та палкий, та битливий! Часом і приступити до його страшно. Та такий товкущий, непосидящй, що все тотвчеться то по келії, то по садку.
“Ну, з цього страшно починать: не піде в мої мережі; треба почитати з святих та побожних... хоч би з грошовитого лапіги, що не любить вештаться та ходить, мов качка... з отця Палладія: тут мені буде менше притичин”, — подумав Копронідос і встав з лавки та й розпрощався з келійниками.
 
II
Другого дня, тільки що вдарили в дзвін на ранню службу божу, Копронідос прийшов до церкви. Отець Палладій сидів коло низького аналоя. Кругом його стовпились сільські бабки, прочанки. Отець Палладій записував у книгу “жертви” бабок: бабки та й молодиці наймали акафісти, молебні та панахиди. Копронідос держав у руці здоровий пучок півоній, нарцисів та тюльпанів, а під пахвою щось завернуте в червону хустину. Баби й молодиці товпились кругом отця Палладія, неначе овечки кругом ясел з сіном. Копронідос поклав на вікні свої приносини, вдарив три поклони перед чудовним образом, приложився, а потім став навколішки височенько на сходах і молився, доки баби одійшли од отця Палладія. Тоді він узяв з вікна букет та те, що було загорнуте в хустині, і якось по-лисичому, навшпиньки підступив до отця Палладія й поклонився йому до пояса.
— Прошу прийняти од мене вбогу лепту во славу божію і поставить перед чудовним образом богородиці, — сказав солодким, благочестивим голосом Копронідос і подав отцеві Палладієві здоровий пучок квіток.
Отець Палладій підвів толову й хотів покласти перо на столик, але глянув на поетичну жертву і тільки тикнув рукою з пером на чудовний образ і на букети квіток, що стояли в вазках перед образом на столику, застеленому шовковим червоним покрівцем.
— А це прошу прийняти й записать на монастир мою малу лепту: ладан, смирну і єлей, — промовив нишком, якось смирно Копронідос і почав розв'язувать червону хустку. — Прийміть, отче Палладію, і пом'яніть мене в ваших святих молитвах, — сказав Копронідос.
— Яке ж ваше святе ймення? — спитав отець Палладій, вже ласкавіше дивлячись на грека.
— Раб божий Христофор, — сказав тихо Копронідос.
— Ви ревні до божого храму: щодня ходите до нашої церкви. Я вас запримітив, — обізвався отець Палладій. — А з яких ви будете?
— Я купець: держу магазин з тютюном на Хрещатику. а на Подолі маю діла торговельні: скуповую та перепродую пшеницю, — сказав Копронідос.
Отець Палладій несподівано схопився з місця.
— Як же вас звати? — спитався Палладій.
— Христофор Хрисанфович Копронідос. Прошу вашого благословення і знайомості.
Отець Палладій поблагословив його великим хрестом і подав йому по-панібратські руку. Копронідос, одначе, поцілував ченця в руку.
— Спасибі за жертву, спасибі!.. Бог вас не зоставить! Богу прийому! Бог прієм вашу жертву! Дякую господові милосердному за те, що вас напутив, навів на добру путь.
— А це прошу записати лепту на молебень за здоров'я моє. Маю ще дещо пожертвувать на монастир... та говорити в церкві... якось гріх... Ви загаєте для мене багацько часу... — сказав Копронідос, запикуючись.
— То прошу до мене в келію після служби божої! Там ми за чайком і побалакаємо, — сказав отець Палладій.
Він подав Копронідосові руку на прощання, здоровою кремезною ходою пішов до олтаря й так швидко шугнув у двері, що намітка од клобука заколивалась, майнула і вкрила вирізані й позолочені квіти та виноградне листя на колонах іконостаса.
“Осятрина йде в мою мережу. Непогано!” — подумав Копронідос і цілу службу молився та бив поклони перед чудовним образом богородиці, благаючи поспіху собі.
Після служби божої Копронідос пождав отця Палладія, поки він вийде з олтаря, і разом з ним пішов до його в келію, де послушник вже ставив на стіл самовар, що парував під саму стелю та клекотів, мов скажений. Келія отця Палладія була просторна й чиста. Двоє вікон виходило в старий овочний садок. На війнах стояли вазони. Один куток був обчеплений і прйкрашеий образами в позолочених рамках. Перед образами теліпалися лампадки. Через келію був простелений дорогий килим. В келії було чистенько прибрано; було знать, що тут живе чоловік заможний, котрий колись жив сім'єю й господарював.
Отець Палладій в мирі звався отець Павел Андрієвський. Він був з тих

читати