Завантажити

убогі християнські храми, ограбовані й обдерті нібито персами, випрошував навіть у батюшок старі ряси та кафтани й перепродував євреям-кравцям ту старовизну. Блукаючи по селах, він колись заїздив і в Мар'янівку до самого таки отця Палладія.
Копронідос пильно придивлявся до отця Палладія, але примітив, що чернець його не впізнав, бо дія діялась таки давненько.
— Яку ж жертву думаєте принести на наш монастир? — спитав отець Палладій.
— У вас вже дуже старі покрівці на аналоях, котрі стоять перед чудовним образом богородиці. Бог напутював мене й оце навів на думку справить нові покрівці ради прочан, бо вони на видноті, та не знаю, якого кольору набирати в крамницях парчу, — сказав Копронідос.
— В честь богородиці треба брати білу парчу з золотими або срібними квітками; а в честь преподобних — синю, — сказав отець Палладій.
— От тепер я й знатиму! А то ми не духовні люди, нічого того не знаємо, — сказав Копронідос.
Копронідос брехав: він добре знав за це й без отця Палладія.
Отець Палладій строщив за чаєм черстві проскури, що лежали на тарілці. Biн устав, вийшов в спочивальню й одчинив двері в сіни. В пічурках майнули пляшки, бутлі й повні усяких наїдків тарілки, прикриті рушником. Копронідос кинув гострим оком на ту пічурку. Пробуваючи послушником у грецьких монастирях, він добре знав, що ховається в тих пічурках. Отець Палладій взяв там ще одну черству проскуру й поклав перед Копронідосом.
Перегодя прийшов отець Ісакій, сухий, тонкий та високий на зріст, з довгою сивою бородою. Короткі посічені коси настовбурчились на його голові, неначе колючки на їжакові. Він прівітався до отця Палладія. Отець Палладій заповістив йому купця Копронідоса. Не встиг отець Ісакій сісти, як двері знов рипнули i в келію увійшов отець Єремія, сухий, як опеньок, низькоокий, ще й видроокий, з скалкою на одному оці. Отець Палладій порекомендував i йому Копронідоса. Копронідос обвів ченців гострими, вивідуючими та допитливими очима. На обох ченцях були дуже старі, обстрьопані вовняні ряси, що вже зблякли, полиняли, а на спині зовсім поруділи. На ногах теліпались старі, давно не чищені зашкарублі шкарбани. На шкарбанах було рясненько латок.
“Скупі й смиренні оці скнарі... Певно, в скринях у цих ченців безліч грошей. Коли б натрапить на якесь дурне м'яло!” — подумав Копронідос.
Ченці несміливо посідали й дивились у землю. Вони неначе соромились світського чоловіка i таки добре смирялись перед отцем Палладієм. Отець Палладій був з вчених i міг несподівано стати ігуменом або й apxiмандрнтом... Хитрі й смиренні на взір, ці ченці були з простих селян. Вони сиділи перед Палладієм, неначе ті чоловіки, що прийшли до батюшки годити вінчання або похорон. Але горілочку в отця Палладія хилили таки добре.
— От шановний купець, либонь, дуже любить наше монастирське життя й ладен давати жертви на наш монастир, — промовив отець Палладій до отця Ісакія.
— Спасенне діло! Добре діло! Тепер такий час... Час грішний, бо люди стали якісь скупі на жертви, — обізвався некрасномовно отець Ісакій.
— Стали скупі... Ой, які скупі! А колись було не те... Благодарні боляри й болярині давали жертви на монастирі, — промовив отець Єремія тоненьким тенорцем, дивлячись одним оком на Копронідоса, а другим косим на отця Палладія.
— Перевелись тепер благочестиві та щедрі до монастирів боляри та болярині, — обізвався отець Палладій. — Тепер боляри шугнули за границю до Парижа, а болярині все в театрі, та в опері, та на балах, а не в церквах.
— Гріх плодиться на світі, як бур'ян на городі: поли, поли, а він росте та розкорінюється, — сказав отець Ісакій, очевидячки, на практиці дуже знайомий з цією спеціальністю.
— Слава вам і спасіння на небі, що ви не такі, — сказав отець Єремія, неначе кіт пронявкав, і знов опустив очі додолу, неначе засоромився, що вчинив гріх, бо став хвалеником світського незнайомого гостя.
Двері в келію неначе рвонулись і одскочили, неначе в двері бурхнула буря... На порозі, ніби з землі виріс, з'явився отець Тарасій, високий, поставний, рум'яний, з широкими, повними, червоними устами, в новій рясі, що прилипла до стану, неначе модна сукня в якоїсь гладкої болярині.
— А отець пастернак вже тут! О! Та й отець карлючка тут! — крикнув голосно отець Тарасій і не зареготався, а ніби весело заржав, мов молодий баский кінь.
Він продражнив отця Ісакія пастернаком, а отця Єремію карлюкою-небогою, що була у бога, як співають в пісні. Ісакій і справді був схожий на пастернака, на цю довгу та трохи кострубату огородню овоч. Побачивши стороннього та ще й світського чоловіка, отець Тарасій раптом стулив широкого рота з якоюсь гримасою, котра ніби казала: “От туди к чорту! Удрав штуку, та невлад!”
Отець Палладій заповістив і йому Копронідоса.
“Спливаються осятри до купи! — подумав Копронідос. — Сам бог неначе жене їх бовтом в мою мережу; випала добра година познайомиться з багатшими ченцями”.
Ченці збиралися до

читати