Завантажити

На дупластій, головастій вербі над річкою звила собі Ворона гніздо. Не сподіваючись ніякого лиха, нанесла яєць, висиділа, а коли повикльовувалися з яєць Вороненята, стара Ворона полетіла шукати для них поживи.

Та в дуплі тієї верби загніздилася чорна Гадюка. Вона тільки того й ждала, щоби Ворона вивела молодих, і як тільки стара вилетіла з гнізда, зараз Гадюка вилізла зі своєї нори, вповзла до гнізда, вхопила одно Вороненя і понесла собі на обід. Прилетіла Ворона, бачить, що однієї дитини нема, покракала, покракала та й перестала, бо що мала робити? А на другий день глядь: уже й другої дитини нема; минув тиждень, а Воронині діти, ще й не опірившись, усі пощезали. Що вже кракала та нарікала стара Ворона — ніщо не помогло. Прийшлося нести ще раз яйця і висиджувати їх знов. Та ба, і за другим разом сталося таке саме лихо. Як тільки Вороненята повикльовувалися і мати полетіла шукати для них поживи, Гадюка день у день вилазила на вербу і брала собі одно Вороненя за другим.

Та ось раз підгледіла Ворона, хто її ворог тяжкий. Побачила Гадюку, коли та брала її останнє Вороненятко. То-то крику було на все поле! Та що з того!

Хоч Ворона, стоячи біля входу до Гадючиної нори, надривала собі горло, лаючи та проклинаючи погану розбійницю, Гадюка в норі хрупала собі її дитинятко і почувала себе безпечно, знак5чи, що Ворона їй не може нічого зробити.

Поміркувала й сама Ворона, що крик і плач ні до чого не доведуть, і пішла до куми. Лисички, що недалеко в крутому березі мала свою домівку, просити поради.

— Ой кумонько,— мовила Ворона,— порадь мені, що маю робити з поганою сусідкою, чорною Гадюкою? Живе в тій самій вербі, що й я, та на моє лихо! Два рази вже я висиділа діточок, і обидва рази ота злодійка повитягала мені їх з гнізда і пожерла! А я ніяк не можу дістати її в тій норі.

Подумала Лисичка, головою похитала, хвостиком помахала та й каже:

— Тут, кумонько, силою нічого не зробиш, тут треба пуститися на хитрощі.

— Та я те й сама бачу,— мовила Ворона,— коли-бо собі на лихо ніякої хитрості не можу придумати.

— Я тобі, кумо, ось що скажу. Ось тут до ріки часто царська дочка приходить купатися. Підстережи ти її, а коли царівна положить на березі золотий ланцюжок або іншу яку блискучу річ, то ти вхопи ту річ і лети з нею, але так, аби царські слуги бачили тебе. Вони будуть кричати і бігти за тобою, а ти лети просто до верби і кинь ту річ у Гадючине дупло, а сама лети геть. Побачиш тоді, що з того буде.

Послухала Ворона Лисиччиної ради. Як тільки царівна прийшла купатися і роздяглася на березі та положила на піску свій блискучий золотий ланцюжок, Ворона прилетіла та й хап той ланцюжок у дзьоб і давай тікати. Побачили царські слуги, з криком кинулися за Вороною, а та простісінько до своєї верби, кинула ланцюжок у Гадючину нору, а сама сіла собі на іншім дереві поблизу та й дивиться, що з того буде.

Прибігли слуги до верби. Вони бачили, що Ворона з ланцюжком спускалася недалеко від землі, а потім підлетіла вже без ланцюжка. Значить, десь тут його випустила! Почали шукати, аж далі один, угледівши дупло, зазирнув до нього і побачив, що ланцюжок блищить усередині. Зараз вони розкопали нору, аж бачать, у норі, звившися в клубок, лежить величезна чорна Гадюка. Не питали слуги, що Гадюка в крадіжці зовсім не винна, витягли її з нори і вбили, а ланцюжок забрали.

А Ворона дуже врадувалася, побачивши смерть свого ворога, і з того часу жила собі спокійно.

читати