Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити

повідхилялися, майже падаючи доліспини через лавиці. Богдан стрибнув додолу, вибіг у сіни й порозстібав петлиці гуні.
Таких дурощів Богдан і не чекав од себе. Вийшло на те, хоч бери сідлай коня та просто додому. Й усе через свою підозріливість. Марно сичав на всіх — і на того череватого дядька, й на скомороха, й на Великого князя. На душі стало тоскно. Треба, либонь, подивитися на самого себе. Великий князь Рогволод, що б не було, йому дід, рідний брат його діда Данка, рідна ж кров ніколи не стане водою, бо так улаштовано світ, і Дажбог із Даною тому зарука.
Богдан вийшов у дворець, сів на витолоченому спориші й глибоко зітхнув.
По якомусь часі двері знову рипнули, й чорна велика постать наблизилася й стала збоку.
— То ти єси, Морятине? — впізнав Богдан.
— Я єсмь, — глухо проказав нарочитий між.
— Сміються тамті?
— П'яні вони, — відповів Морятин.
— Не ліпо є...
Богдан почувся раптом таким самотнім, що хотілось, аби бодай сей похмурий чоловік лишився при ньому.
— Позостанься коло мене, — мовив Богдан.
Морятин зненацька нахиливсь і дихнув молодому князеві просто в обличчя:
— Рогволод винний в тім, що наклав головою Вогнян, роденський князь. Ясичі пойняли його в полон і правили викупу, а Рогволод поскупився, не дав. Пильнуйся й ти, княже!
І він мерщій зник, розтанув у темряві, лишивши Богдана самого з думками й острахами.
 
В ЛІТО 423-Е
Перейшли Ітиль-річку7 унугундури, котраги, кутригури та інші булгарські язики, й послав Рогволод косаків на них луганських, і прийшов князь луганський Годечан і рік їм: “Сле мене князь Великий у дань до вас”.
І не вдали дані, й була січа велика, й поворотив Годечан уп'ять, мав-бо полки під рукою малі, й воротився вдруге, й була знову січа від усходу до заходу сонця, й подоліли косаки, й булгари побігли волаючи, й появ Годечан талів8, і полон многий, і вози, й вежі, й табуни, й вівці, й посадив булгарам їхнього ж князя кутригурського хана Коврата, й править під рукою руського князя й до сьогодні, даючи дань.
 
В ЛІТО 424-Е
Місяця сухого
Зима кінчалася, колись пращури в сей місяць сушили порубаний ліс, щоб наступного, березоля, пустити його з вогнем, оддавши в жертву ненаситному Пекові. Тепер же ланів було досить, і не треба було сікти і стинати дерев і сушити їх на морозі. Сніги стояли майже до коліна, тверді й злежані за зиму. Й з останнім снігом у вистелених теплим ведмедном санях, запряжених парою коней, до городу Києвого прибула гостя.
Богдан дивився на неї й не міг угадати, хто б то міг приїхати до них о такій порі. Мати, запнута до очей у теплу чорну хустку, в довгій гуні навопашки, метушилася коло гості, й та кланялася до княгині Ради, торкаючись правицею втоптаного снігу.
То була жона, й мати мала провести її на свою половину хорому. В гнучкій постаті прибулиці здалося щось вабливе, й Богдан стояв роздягнений і чекав, коли жони піднімуться сходами ґанку й увійдуть у широкі сіни.
Незнайома блиснула на Богдана великими й сумними, як осіннє небо, вічми й розгублено стала, й хоч обличчя в неї, як і в матері, було майже затулене чорним полотком, Богданові по спині сипонуло жаркими мурашками.
Мить розгубленості тривала недовго, й прибулиця, стримано вклонившись князеві, плавко пішла за госпожею на ту половину хорому, куди можам заказано ступати.
Богдан потупцявся в сінях, вийшов на ґанок, тоді його розібрав сором, і він майже побіг сходинами вгору, до своєї світлиці, наслухаючи, що робиться на тій половині, й раз по раз блимаючи в каламутну слюдяну шибку. Часом до світлиці заходили челядники й роби, князь удивлявсь у них, але ті мовчали, й він так і не наважився спитати кого-небудь.
Мати прийшла тільки перед смерком, коли Богдан мало не шалів од цікавості й нетерплячки. Вона сказала:
— Маємо гостю здалеку. Се є княгиня Ясновида, вдовиця Вогнянова. Вели, Божку, нехай узавтра можі твої з челядниками доведуть княгиню додому. Вона тепер... Чи чуєш мене, Божку? — глянула на сина Рада, бо він, здалося їй, не слухав і не чув того, що вона прохала.
— Чув єсмь... — озвався Богдан, але насправді таки нічого не чув. Коли два роки тому нарочитий між сказав йому про княгиню роденську Ясновиду, він ще й посміявся з себе й свого дитячого захоплення. Тепер же побачив її живу й справжню, побачив самі тільки вічі, й серце млоїлося цілий день. Материні слова бриніли десь осторонь, поминаючи вуха, й князь намагався пригадати, що вона просила.
— Куди? — спитав він одним словом, як звик іще в дитинстві.
— До Нежині, Божку. Вона вже друге літо в своїх кревних. Коли князя Вогняна... Та ти й сам... То вели, Божку, звечора, аби ладналися в путь.
І тільки коли мати вийшла, Богдан осягнув нарешті, що від нього вимагали, й відповів у вже зачинені двері:
— Буде, як речеш.
Уранці він вийшов у двір, де можі й челядники лаштувалися в дорогу, й побачив княгиню ще

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери