Завантажити

вартові
прокидаються усміхаються
вже наврочені ще живі
за чиєюсь рясною відьмою
слід по небу перетече
сокровенну зорю провідаю
доторкаючи за плече
обертається а від доторку
біла пляма на три світи
і роса по твоєму котику
прокидається щоб рости
вартовими земля засіяна
за хрестами вода і степ
україною світло-синьою
небо визбиране цвіте
ополченці виходять хмарами
замикаючи гирла вод
ми не віримо ми не маримо
ми самі собі цей народ
 
4.
 
як вороги на вежі проростуть
і вкриє порох стигми паперові
солодкий запах встояної крові
усьому місту не дає заснуть
облогою тримає за рукав
і в`ється молодими батогами
і на щиті чиєїсь монограми
малює ошелешений триглав
тримаймося приходить смак води
у роті кисне ладаном і постом
стріла перегороджуючи острів
винюхує собаки і сліди
і вже ніхто на жоден схлип біди
не зможе загубитися на світі
як шибениця гасне на софіті
тоненька цівка талої води
тримаймося приходить час ікон
безбарвних учнів крильцями малюють
за кожен крик на вежі алілуя
за кожен недобитий терикон
шаблями стати волос по мечу
заграє марша вкрадену ранету
це вороги на вежі це комету
у кожнім домі криком засвічу
задеревію витягнувши длань
які важкі самодостатні глиби
за скибку хліба за шматочок риби
тримаймося приходить час питань
 
5.
 
замісити краплю на дощі
тонко як ікону замісити
посеред обори три плачі
кожен з них із олова відлитий
перший каже не проповідай
нащо ворогам тобі пророка
іго крику викотиться з рота
і постеле попелом курай
другий каже води і мости
знесено і тінь твоя за ними
пронеси окрушини незримі
там де жодних слів не донести
третій каже стань собі і стій
є така природа незборима
що у глину кожен витвір твій
а душа вона так само глина
сонний голос всівся на плечі
тонко-тонко сіється донизу
замісити сонце на дощі
а тоді підкласти жменю хмизу
хто згорить а хто переживе
це уже забава не для тебе
попри небо сіється молебен
і додому в голосі пливе
 
6.
 
прирощуєш тонку погорду крил
до тіла що живе собі півкроку
за пил потоку стоптуючи пил
чужого безпросвітного потоку
і так тремтиш як голови тремтять
паруючи над пальцями тонкими
що кожен ліс потятого над ними
не доведе розкришувати рать
і крихти до потоку не згребе
як води в стаю голими руками
за кожен камінь сонце голубе
і сіль рослин за кожен другий камінь
а що собі попросять вороги
яка тобі до того непокора
ця хвора віть не відала що хвора
і вилила собою на сніги
і так гряде відточуючи крил
водою недорізьблене зачаття
вирощуючи голову за щастя
а за життя даруйте тільки пил
 
??????
 
на синій світ птахів злетяться інші
так само ще неторкані птахи
і хтось мені перелистає вірші
немов перелистає тельбухи
 
розріже пальцем губи дерев`яні
заговори чи не заговори
а тільки простір зовсім іншим стане
від праведної слави і хули
 
яйцеголові множаться творіння
немислимо кого або чиї
і гадина пролущиться з насіння
для того аби знищити її
 
прощатися – це плескати в долоні
кохатися – це пити теплу кров
але насправді всі слова солоні
договори договори горо
 
х х х ?
стільки крику в цих птахів
що нікому й не повіриш
врятуватися зумів
тільки бог в одежі звіра
 
місто скресло з пелюшок
і нікого не сховало
перерізав греблю шов
та чомусь води замало
 
ніби прісна а проте
відмивається погано
бог прощатися прийде
і нікого не застане
 
х х х
Толікові Дністровому
 
поети втікають від знуджених полчищ
їм втомлені кості ніхто не полоще
заладили знову останні чи перші
на голій долоні червоні черешні
губата подушка вкривається потом
блукає по світу глобальна скорбота
і вірить не вірить і любить не любить
що в кожного слова покусані губи
 
поети повинні шукати ґяура
їм горло надточує птаха похмура
подзьобані гланди і горла роздерті
кому дарувати цей шанс на безсмертя
цей витвір уяви ці чари за чару
печально гойдати причинну почвару
платня невелика та й ціни помірні
отак на землі й розплодились невірні
 
х х х ?
 
відпостити всю зиму замість мене
хіба зуміє ця челядина
впаде звізда і оскоромить вени
зелений хрускіт теплого вина
 
питво солодке а провадить сушу
на рушникове листя тихо ша
таку плитку таку холодну душу
витравлює споряджена душа
 
їй несть числа і звір її неплодний
і висне дар над волосом її
челядині бракує обезводнень
розщеплених у череві змії
 
чий палець вріжу кров чия загусне
меж бартками вколошканий пісок
зело лелію на велику пустку
озпінених на ложі подушок
 
і мжичить сонний лоск під образами
позлітка заліпила образи
а ця душа попукана так само
як кошниця зі свіжої лози
 
х х х
 
трава скресла
 
жовті купини сіна
прибиті долонями і дощем
прогулюються під місяцем
воркують іллю
 
завтра небо
вкриється білими спорами
порсне грибами
і по всім видноколу
радісні оплески грибарів
веселе бурчання дощу
 
завтра знайдених
акуратно складатимуть в кошики диму
прикриваючи зверху фустиною
 
щоб зірок не натрусилося
 
х х х
 
маєш рибу
з білими

читати