Завантажити

двері
 
та є межа перевтілень старенька самотня земля
де серед зливи богів забракло єдиного бога
постели мені в небі курво я схожий на твоє маля
мене нема на цім світі мене немає нікого
 
х х х
 
Не возводять ні мости, ні вежі
псальмопівчі. Як тобі меж ними?
Доторкає до волосся вечір
язиком вологим і незримим.
 
Дівчинко, це прорізи цвітуть.
З меду квітка витече в долоню.
Для Рахилі кожна ніч холоне
і по грудях розтікає грудь.
 
А для тебе що я принесу?
Дим рапавий? Мічене кадило?
Я тобі віддамся, як людина.
Пристрітом жертовним поласуй.
 
Визволь з домовини цих квартир
марґінальні пестощі. А далі?
Ґралі слів. Сумні салонні кралі.
Голуб на бантині Не пусти...
 
х х х
 
меж білих околів кастор і полукс
судяться за весну
мо повизбируєм їх по людськи
в одну труну
 
заради марії заради ясел
заради схованих в піраміді
повитікають з проколотих ясен
жовті серйозні голодні мідії
 
на гору голоту на гру сенай
на дев`яту брову гаутами
пагінці мороку посилай
випереджай адама
 
ликаві діти на тлі корзин
плавають по болотах
і облітає з колишніх зим
липова позолота
 
і на проколотих колах вух
вивиснуть діадеми
палець покора а пояс дух
лиш дермантин демон
 
ФРАНКО. 1916
 
це небо ніби ґирґалиця з рук
розлазиться в потріскані судини
а ми його збирали і садили
на полі брані свій порожній звук
 
не молотом не ломом не кайлом
не помелом на коло вітрогону
ми просто утекли від забобону
в останнє недоступне ремесло
 
ми голосно вдягнули самоту
шахтарських брухтом завтрашньої маски
реґіно поверни мене будь ласка
на висходи в яких ланує тур
 
на нервища на ліно на повір
де смерть така близька немов сорочка
віддай мене останнім поторочам
лиш забери від мене цей клавір
 
х х х
 
гортанний – в захід – аспера
перистий – в проріз – лист
від патоки до пастора
інкубуси сплелись
 
перетин слова з променем
вирощує церкви
горбатого до повені
виводять з голови
 
до негра як до пристрою
підключимося ще
населення не приросту
а простору рече
 
уже стирає курява
корону й ширину
і свастика накульгує
на ніженьку єдну
 
і з кореня наперстка
вихлюпує душа
червоний – в око – первісток
засохлий – в небо – шанкр
 
х х х
слід на коліні – оздоба
слід у повітрі – листя
ліній твоїх ніоба
падає прямовисно
 
в пружну хвилину мурахи
н розриває а
не порахує бахур
вкраплених в синє ар-
 
-тикулів пікадора
вибулого на дні
лікеру тиша хвора
смерть віддає мені
 
жовте життя торочить
ниткою іудей
біла палата ночі
сплюснута до грудей
 
палець – вологий тренер
гнеться до губ стебло
нащо в чужім катрені
тремище відбуло
 
нащо воно збіліло
витекло відгуля...
...гладиш своє коліно
ніби воно немовля
 
х х х
 
і обезводнена цим житієм
духом сахари
каліґрафічно плетеш битлиєм
на марґіналі
 
пахне відлучена до корінця
ніч норовиста
і до грудей тобі нитка лиця
капле зумисно
 
і викорінена з патоки крил
з глиняних ножен
тихо спиває душа твоя пил
жертвоприношень
 
х х х
 
якщо рясніють – дай їм отрока
якщо візьмуть – переживи
цей степ загублений у потемку
важливіший від голови
 
безчестя – то вершина мрії
(суха як падаль висне мла)
з єрусалиму до марії
спокуса босою прийшла
 
одягне гачі до схід сонця
порозпинає пирії
життя – це вигадка масонська
візьми її заріж її
 
х х х
 
парадокси розмножень звичайні як дріт
червоніючи світ обростає пилком
та западину тіла не винести вбрід
ні веслом розпанаханим ні язиком
 
фарба злущена з диму і риби цвітуть
і регоче примарна дружина ріки
але подумки з ночі надточують путь
під моє простирадло холодні зірки
 
а як стане зальотна спокуса твоя
розбивати плафони місити пласти
я губами в повітрі напишу ім`я
і поставлю сіну щоб його зберегти
 
ОБЛОГА
Василеві Герасим`юку
 
1.
 
якщо ніхто якщо нікого
якщо нікому доведеш
що вороги пливуть до бога
як поцілунки на манеж
що королям на цілий вечір
розтасувати короля
що скатертиною предтечі
живе і крутиться земля
де золоченою травою
кошлатих воїнів шляхи
а хто вернувся за тобою
того замінимо ніким
переживемо хвилі сонні
на прю до вежі меч і страх
у короля на підвіконні
холодним мохом сніг пропах
свого незбутого чекає
твоє повернення гряде
а понад мороком і раєм
тоненьку ковдру кіт пряде
муркоче скочується карта
чи на коліна чи на дно
життя воно такого варте
такого зраджує воно
 
2.
 
а якщо зупинитись
щоб хмара за хмару зайшла
де сумні упирі
договорять про волю і віру
омела доросте
до вікна до руки до стола
і потреба любити
прокинеться листю і звіру
якщо вилити воду
крізь небо і сон і лице
якщо падати тричі
і тричі вставати у полі
то земля і вода
переможно відгонять мерцем
і залишаться нами
назавтра назавжди ніколи
хвилі орд безіменні
лякливі оскоми потвор
синьоокі релікти
у небі на небі під небом
білий бог над губами
і янголів камерний хор
і розчинені вщерть
хуторів засмальцьовані ребра
 
3.
 
алебардами підпираючи
сонні голови

читати