Завантажити

РОЗБІР ПОЛЬОТІВ

Коли літак із Грицем Органістим набрав висоту, Художник жахнувся від кольору неба, яким він його ще ніколи не бачив. Описати, намалювати його навряд чи було можливо, хіба що сфотографувати… Але для кого, якщо 2012 рік виявиться останнім для «колиски розуму» – людської, але вже не людяної, планети?
Під крилом боїнга Земля вмирала, немов людина від раку, над його крилом, неприродно яскраво, передсмертно дзвеніло Сонце.
І десь у цей же час Органістий вичитав у Інтернеті через свій ноутбук: «10 тисяч шведів полюватимуть на 27 вовків, які ще зосталися у цій країні», «японські роботи навчилися плакати і сміятися, тобто стають людянішими за людей», «вчені знайшли пекло; воно знаходиться в середині Сонця, де горять мертві. За рахунок виділеної енергії існують живі»…
«Тобто що – чим більше на Землі праведників, тим скоріше погасне Сонце?» – думалося Грицеві у напівсні, який розібрав його після випитої склянки кагору. – Хто ж тоді і як краде енергію Сонця, без якого кердик земному битію?
У літаку були представники чи не всіх земних рас: такі однакові у горі і в щасті…
«Хоч би не озлобитись у такому нервово-невизначеному часі», – товкмачив собі Органістий, знаючи, що навіть у популяції тварин починається канібалізм, коли не вистачає усім тепла, їжі, світла… Земляни опинилися нині саме перед такою ситуацією.
– А ви знаєте? – розбудив його самозаглибленим звертанням по-англійськи япончик в окулярах, – умирати, гинути усім разом навіть весело!..
– Єсс, єсс, – роблено усміхнувшись, закивав головою Гриць, одночасно уявляючи, як це все буде відбуватися: бачив художні фільми на апокаліптичну тему… – Хоча крапля, яка монотонно капає на бляху стріхи, може більше знервувати людину, ніж повідомлення про світову революцію, хоча вона ж – крапля – і ритмічно заспокоює, врівноважує людину.
Тепер уже «єсс» казав чемний, аж щемний, япончик – такий, на перший погляд, не такий як Гриць, і такий подібний на повірку болем, горем, чи щастям-радістю.
Тому й індіанці вважали приплилих іспанців богами до тих пір, доки не побачили їх екскременти, по-простому – гавно.
Після цієї розмови із сусідом по планеті Гриць розслабився – і провалився у глибокий, мов колодязь у пустині, сон – репетицію смерті, попередньо медово подумавши про останнє своє справжнє кохання. Ця серйозна і чистоока, внутрішньо і зовнішньо красива дівчина приносила гармонійне щастя у його втомленому високим буттям єстві, адже закони битія у нього, як і в кожної творчої людини, так часто перехрещувались із законами питія, що три рази вже його забирала швидка допомога із запаленням підшлункової залози.
Оксанині очі нетутешньо світилися йому і гармонізували тим музикальним світлом його схвильовано-незатишну кров.
Отже, сон Органістого був вільнопадійним, дитинним, райським, позачасовим. Снилося йому його кохання… із поцілунками, еротикою. І найбільше подобалося йому, що кохана його співала. Він давно мріяв саме про таку. Адже злі люди не співають. Ласкаво-ніжне щось і тут же жорстоке, було у їхньому прагненні любові, дике. Вона, гаряча і волога, тремтіла як первісна самка, сарна… а він мав її як сильний і вільний самець, зі знанням душі і тіла, діла, у різних позах, пестячи і мучачи… аж до взаємного вибуху їх двох Всесвітів, із якого теоретично мав народитися, з’явитися Всесвіт третій…
Літак летів між зорями і океаном. Хто не спав у ньому – дивився кіно на великому екрані, слухав музику, розмовляв із сусідами чи жив, їв щось із того, що пропонувала стюардеса. Їжа була якоюсь пластмасовою, несмачною.
Успішно пролетіли Бермудський Трикутник. Недовго-недалеко зоставалося до «Гамерики». Ніщо нічого дивного і різкого не віщувало.
І тут пілоти зауважили: на літак падає зоря.
– Давай на посадку! – несподівано для самого себе закричав до першого пілота другий.
– Куди нАхрен сідати?!. – ще голосніше крикнув його колега. – Під нами океан!
– Оголошувати про небезпеку пасажирам?! – запитав радист, який уже послав SOS у весь світ та Всесвіт.
– Однозначно, – відповів командир Корабля і покликав стюардесу. – Нас переслідує зверху великий літаючий об’єкт. Повідомте пасажирів... Делікатно.
Стюардеса зблідла, кивнула своєю симпатичною голівкою і пішла в салон…
– Шановні пасажири!.. – лишень встигла вимовити білява бортпровідниця перед тим, як Велика Зоря, тобто космічний розумний об’єкт, схожий на зорю, що падає, – болід-метеорит – мов кішка мишку, акула – людську печінку, захавав, проковтнув «Боїнг» разом із усім його внутрішнім начинням.
Гриць Органістий відчув, що летить тунелем до світла, всередині крупної «літаючої тарілки», мов біблійний Іона у череві кита. Біля нього, вірніше, над ним, стояли дві істоти: одна у подобі класичного Чорта, інша – у подобі християнського Ангела. Поряд, кругом – натуральні екземпляри чоловічих та жіночих божеств інших племен і народів, вірніше, істоти, повністю подібні

читати