Електронна бібліотека/Проза
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
до них: до бога індуїстського пантеону – многорукого Шиви, Будди…
Вони спілкувалися між собою жестами і, здавалося, тонкими, нечутними людському вухові звуками – чи то як дельфіни, чи то як летючі миші.
– Де я?! – так просто, по-українськи, запитав їх він, і вони (що здалося йому не менш дивним, ніж потрапляння сюди), самі зрозуміли його.
Інших пасажирів літака, що летів до США, Гриць біля себе не бачив. Бачив, чув, відчував лише незвичайні кольори, запахи, звуки – немов суміш, «мікс» реалій раю та пекла, якими їх уявляли діди-прадіди Грицеві: ніжна, яскрава, мов на дні моря, рослинність, буйне та іскристе, смолянисто-тягуче, як у пеклі, світло і дивний стогін – чи то від болю, чи то від задоволення… Пекло-рай.
Гриць зразу подумав, що він помер – і потрапив на Той світ, а саме у Чистилище – щось медіумне, посередницьке між раєм і пеклом.
Ущипнув себе. Раз. Другий. Третій.
Ні Чорт, ні Ангел не пропадали.
Салон літака не з’являвся. Не було й Америки, яку Органістий знав, неодноразово вже побувавши у різних іпостасях там.
Почав про себе молитися віршами Андрія Наюка, які знав напам’ять:
* * *
Тридцять років здавалось, що я живу, А п’ятнадцять шляюсь по світу. Там, де з дідом косив молоду траву, Вже хрести, вже вечірні квіти.
І немає корови, й бабусь нема. Тільки пам’ять. І ніжна свічка. Тільки сходить над сном золотий туман І про вічне шепоче річка.
На розоранім небі ростуть дощі І голублять дитинство яблук. Я по світу броджу в дорогому плащі, Свою душу віршем ограблю.
Раб свободи, слуга в дорогих піснях. Чорт зна хто і Бог зна для чого. Сини віку дурніші за синів дня... Має корінь найвища сумна дорога.
Мільйонери, повії, бандит, поет... Як це добре, що ми були тут. Кожен має останній і перший злет. Жити – значить: Боліти.
* * *
Знов пастух. Пасу своїх волошок, Де туманом дихають луги. Здрастуй, всепрощаюче й хороше У мені, в могилах, навкруги!..
Тут я в очі знаю кожну пташку. Щиро сповідаюся траві. Лиш пробачень попросити важко В тих, що сплять під нею вже навік.
Хтось мене запитує дорогу... Добре, коли вірять ще мені. Слів немає, як не видно Бога. Але ж він десь є, у глибині...
І коли до неба прийдуть хмари, Ніч настане – довга Божа тінь, – Плаче серце, небо і отара. Тихо і несолено. Амінь.
Ритм – основа обміну всяких енергій у світі – допомагав трохи, зрівноважував. Хоча й тривога не покидала.
І тут Гриць відчув, що все його життя може звестися до одного безумно-геніального вчинку. Але що робити у цій ситуації – він не міг вирішити, тому знову закрив очі і вдав, що спить. Немов перед смертю, екранно пройшло перед ним його життя, вірніше, ті його моменти, які запам’ятало серце: добрі, хороші, дзвінкі, із райськими якимось кольорами, запахами, звуками, які, як і всі енергії у видимому Всесвіті, поширювались колами все більших і більших діаметрів, ритмічно повторюючи не лише природні, але й суспільні явища, як-от революції, диктатури, війни. Тому так сильно нагадували теперішні часи роки тридцяті в Україні.
Скільки перебував у такому сонно-летаргічному стані – не знав, хоча якесь десяте інтуїтивне чуття підказувало йому, що час тут ішов не так, як на Землі, по-іншому: лише не розумів іще – швидше чи повільніше.
Ангело- і чортоподібні істоти сновигали по казково-містично освітленому залі, як лікарі, що готуються оперувати ниньки саме його – Гриця Органістого.
Істота, що здалася Ангелом, доторкнулася рукою до його чола, – залишивши там якийсь кліпчик, – як в індійських жінок, – і він раптом почав розуміти мову цих сутностей.
– То що, юначе?.. – запитав, підлетівши до нього один із чортів. – Будеш з нами?
Органістий щойно помітив, що ці білі (ангелоподібні) і чорні (чортоподібні) істоти не лише ходять, але й літають, приязно спілкуючись між собою.
– Тобто... як з вами? – перемагаючи шок-страх, ніби сам із собою, заговорив Гриць.
– Шпигуном будеш? – якось просто, аж хамовито, сказав йому вже інший, Другий Чорт.
– Відчепися, Смерте, і без тебе нудно, – несподівано для самого себе чомусь відповів Органістий.
«Ангели» та «Чорти» якось по-дельфінячому засміялися.
– У тебе є думка, але ти з нею не згоден, – відповів голосом грицевого покійного діда максимою на максиму Другий Ангел.
Гриць усміхнувся, явивши красиві зуби, і продовжував оцю вербально-інтелектуальну гру із цими чортами й ангелами, які чорт’зна чому були тут разом. Найближчі ангели та чорти по-людськи усміхнулися йому, а він продовжував:
– Всевишній один, але має багато перевтілень.
– Коли ти був маленьким, то просив у Бога велосипед, але він тобі його не давав. А коли ти підріс – то украв велосипед і просив у Бога прощення… – відповів йому Третій Чорт із іронічною всезнаючою посмішкою на самих лише устах.
– Коли ми збагнемо таємницю світобудови й настане кінець містерії, яку ми зовемо світом, – прорік
Останні події
- 22.01.2025|11:18Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
- 22.01.2025|11:16«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті
- 22.01.2025|09:24«Основи» перевидають фотокнигу balcony chic Олександра Бурлаки, доповнену фотографіями з 2022–2024 років
- 20.01.2025|10:41Розпочинається прийом творів на VІI Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея
- 17.01.2025|11:04Топ БараБуки: короткий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 15.01.2025|10:48FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
- 12.01.2025|20:21Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків
- 12.01.2025|08:23«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Красне письменство»
- 11.01.2025|21:35«Де моє хутро»: історія про силу прийняття вперше презентували у Львові
- 11.01.2025|09:00«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»