Завантажити

розслухав, так вона дуже погана! Зачим ти її спiваєш? Га?
У л я н а. Та я тобi i спiваю i кажу, що не люблю тебе i не пiду за тебе.
С т е ц ь к о. Так себто батько збрехав? Ну, ну! Ось тiльки скажи йому, що вiн бреше, то так по пицi ляпанця i дасть. (Вздохнув). Я вже пробував.
У л я н а. Так що ж? То батько твiй, а то я тобi кажу, що не хочу.
С т е ц ь к о. Не треба менi твого хотiння, пiдеш i без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась.
У л я н а. А чого менi дрочитись? Я не скотина, нехай бог милує! А щоб я пiшла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.
С т е ц ь к о. Ей!.. чи Прiсько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай, та iди. Ось коли б ти вже була моя жiнка, та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобi пику побив, як менi батько часом б'є; а то ще тепер не можна. Батько казав, пiсля весiлля можна жiнку бити скiльки хоч, а тепер, не можна. Дарма! я i пiдожду. А поки ще ласкою просю: пiди за мене!
У л я н а. (в сторону). Що менi з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його пiддурювати.
 
ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ
 
Те же и Олексий, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает.
 
С т е ц ь к о. Оце ж увечерi і старостiв пришлемо. Чи присилать?
У л я н а. А як же? присилай, присилай. (В сторону). Побачиш, якого облизня пiньмають.
С т е ц ь к о. А пiч колупатимеш?
У л я н а. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поковиряю. (Дерет его по лицу пальцами).
С т е ц ь к о. (Оправляясь, хохочет). Бач, яка жартовлива! Але трохи баньок не виколупала. Зачим так робити?
У л я н а. Затим, що я тебе шаную (тихо), - як ту собаку рудую!
О л е к с i й. (в сторону, с огорчением). От тобi i правда на свiтi! Послухаю, що дальш буде.
С т е ц ь к о. Ну! Кажи ж ти менi: як ми оженимось, то що будемо робити? Га? кажи, кажи.
У л я н а. Ти знаєш, а я не знаю.
С т е ц ь к о. Пожалуй, я знаю, а ти чи знаєш?
У л я н а. Та не знаю. Ну тебе зовсiм.
С т е ц ь к о (смеясь). Еге! так я тобi усе розкажу: нiгде правди дiти. Мене батько навчив. Чи сказати? (Более смеется). Напечемо коржiв, зомнемо маку, та намiшаємо з медом, та й посiдаємо, та й їстимемо. I не мудро, скажеш? (Увидя у нее шелковый платок). А що то в тебе? Хустка? Чи не менi то?
У л я н а. Кому ж, як не тобi, мiй вороне чорнесенький! (Тихо). Твоїй пицi вона i пристала.
С т е ц ь к о. А ке сюди, я примiряю.
У л я н а. Та нехай же увечерi, сама тобi почеплю (тихо), що i у дверi не потовпишся.
С т е ц ь к о. Що то, мабуть, гарно з хусткою? Чи знаєш що? Я ще зроду не женився. То-то, десь, гарно жонатому; що усi ж то, усi, куди оком закинеш, усi женються. Будеш же менi головоньку мити i голубити?
У л я н а. Змию, змию (тихо), що тебе i чорт не пiзна. Цур вже йому! прожену його вiдсiля та й втечу додому. (Ему). А приголублю ось так: ось ходи сюди. (Протягивает к нему руки, а он, разнежась и охорашиваясь, хочет подойти к ней).
О л е к с i й (с сердцем становится между ними). Здорова, Уляно! Нехай тобi бог помага!
У л я н а (обрадовавшись, бросается к нему). А, мiй Олексiєчку! Де ти узявся? Я тебе цiлий ранок бажала.
О л е к с i й (сердито и отворачиваясь от нее). Дурний, що i прийшов, не чув би об своїм нещастi.
У л я н а (испугавшись). Ох, менi лихо! А що там за нещастя?
О л е к с i й. Тобi лихо? Не знаю кому! Ох-ох-ох! От правда на свiтi! Здоров, Степане! Поздоровляю тебе засватавшись!
С т е ц ь к о (важно). Спасибi.
О л е к с i й. Так оце увечерi до Уляни i за рушниками пришлеш?
С т е ц ь к о. Пришлемо.
О л е к с i й. Боже ж вам помагай! (Медленно идет).
С т е ц ь к о. Спасибi.
О л е к с i й (все уходя, горестно). Прощай, Уляно!
С т е ц ь к о. Iди здоров!
У л я н а (в сторону). О батечки! що менi робити? Вiн нiчого не зна, та й сердиться i утiка, коли менi свiт не милий. Як би його зупинити? (Громко). Олексiю!
О л е к с i й (в сторону). Схаменулась! Нехай покортить! (Будто не слышит и все идет).
У л я н а. Олексiю-бо!
О л е к с i й (останавливаясь). А чого там?
У л я н а. Чого-бо ти сердишся?
О л е к с i й (возвращаясь к ней). Чи се ж таки правда, що ти iдеш за його?
У л я н а. Так що ж, що правда?
О л е к с i й (поет).
 
Чи се ж тая криниченька, що голуб купався?
Чи се ж тая дiвчинонька, що я женихався?
Женихався, не смiявся, хотiв її взяти,
Уродила товариша, нечистая мати!
Чи ждав же я бiдиноньки такої на себе,
Щоб почути в дiвчиноньки, що не йде за мене,
Не за мене, за другого йде моя дiвчина!
Що робити? Тiльки iти свiт за очима!
 
Уляно, Уляно! як же менi не сердитись? Як менi стояти i слухати, що ти, забувши, як десять разiв божилася, ген там, на Холоднiй горi, у лiску, як з тобою за горiхами ходили, що нi за кого не пiдеш, опрiч мене, а тут при менi кажеш, щоб присилав за рушниками... Грiх тобi, Уляно! Занапастила ти мене! Я ж кажу: коли се правда, що ти iдеш за Стецька, що у посмiх на увесь город за навiженного, за дурня...
С т е ц ь к о (зевавший по сторонам, наконец вслушался в последние слова). Брешеш, брешеш, брешеш! Оце вже, голубчику, брешеш!

читати