Завантажити

 
Тю-тю!
Та ще фiть, фiть!
Ви дiло тут кажiть:
Чи вiддасте? (с насмешкою).
Чи нехай ще пiдросте?
Мене ви не держiть.
 
(Вместе).
 
К а н д з ю б а.
 
А чому ж i не вiддати?
В нього всього є.
 
П р о к i п.

Як же можна i вiддати,
Коли горiлки вiн не п'є?
 
О д а р к а.
 
Як же можна i вiддати?
Дурний! його всяк б'є.
 
К а н д з ю б а. Гай, гай! Товкуєте не знать об чiм! Горшка окропу не стоїть. Та хоч би i зовсiм дурний був, так не узяв його кат, буде багатий пiсля моєї смерти; аж розумнiй жiнцi за ним i добре буде. Слава тобi, господи! Є воликiв пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сiллю i за рибою на Дiн, i усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи ув Одесу. Є й коров'ят з п'ятнадцятеро, та овечат там чи двi сотнi, чи й бiльш; батракiв дома з десяток, та при скотинi на бразi скiльки є. Буде чим орудувати; перепадатиме копiйка. А мiй же Стецько та не зовсiм i дурний: вiн, собi на лихо, трошки непам'ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налiчить, та не зна, що руб, а що гривня; а то зовсiм парень друзяка. Та й яка нужда, що нiчого не зна; жiнка навчить i усьому товк дасть, та й буде панею жити. Коли схоче яке ремество держати, чи коцарювати, чи по-вашому бублейничати...
П р о к i п. Або й шинкарювати; i то дiло дуже добре!
К а н д з ю б а. Та що захоче, то вже не пiде до людей позичати. Нуте, чого тут думати? Так чи не так, так я пiду по других; бачите, вже не рано.
О д а р к а. (с явным удовольствием слушала его). А що, Прокопе, як думаєш?
П р о к i п. Ти думай, а я вже за тобою.
 
(Поют).
 
К а н д з ю б а.
 
Так будьмо ж ми сватами!
 
О д а р к а.
 
Сьому ми радi сами.
 
(Вместе).
 
К а н д з ю б а.
 
Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезнi!
Отецька свого пришлю.
 
П р о к i п.
 
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
 
О д а р к а.
 
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
 
(Обнявшись, приплясывают).
 
О д а р к а. Е! тривайте лишень: ще треба дiвки спитати, як-то вона ще скаже?
К а н д з ю б а. Хiба вона часом i не туди?
О д а р к а. Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варiте з салом, а з яловичиною; то м'яса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та що-небудь i вигадує; така вже собi нiжна! То щоб i з женихами не стала вередувати.
К а н д з ю б а. Та вона ж не панянка! Нехай вже тi вередують, поки довередуються до свого. Та нiчого грiха таїти, тепер i усюди така мода: нашi мужички - так усе б то за мiщан; а мiщанка вже i об купцевi не дуже дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента! то i гляди: дiвують, сердешнi, до того, що можна буде їми на Донцi греблю загатити. - А з своєю як хочете, а я людей пришлю. Не наробiть тiльки бешкету.
О д а р к а. Та не бiйтесь, не бiйтесь, присилайте-таки старостiв; вже ж вона не без розуму, вмiє розсудити.
К а н д з ю б а. Спасибi ж за ласку. Ждiть вiд нас людей по закону, увечерi; а я Стецька пришлю, нехай з дiвкою... Я щось її не знаю; а як її зовуть?
О д а р к а. Та Уляна ж i досi.
П р о к i п. Та ще й Прокiпiвна.
К а н д з ю б а. Так нехай мiй Стецько з Уляною, як там треба, поговорють; а ви її навчiть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого часу.
 
(Повторяют последний куплет).
(Вместе).
К а н д з ю б а.
 
Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезнi!
Стецька свого пришлю.
 
П р о к i п.
 
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
 
О д а р к а.
 
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
 
(Обнявшись, приплясывают, потом Кандзюба уходит).
 
П р о к i п. От же скверно, що свата без чарки горiлки вiдпустили! Чому б то дома про нужду не держати? Тепер треба збiгати на вольну та на сватання придбати.
О д а р к а. А вже ти менi з тою вольною остив та споганiв! I як би то ти пронiс вiд об'їздчикiв?
П р о к i п. Але! будьте i первина! Через лiсок, та через ярок, та вскочив у садок, та й дома, от їм i дуля пiд нiс! Так посилай же.
О д а р к а. Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило! Iди лишень додому, я пiдожду Уляни, та й прийду, i сядемо обiдати.
П р о к i п. (неохотно). Та вже i пiду. Таки-то i урвався на вольну! (Уходит).
 
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
 
О д а р к а и У л я н а.
 
У л я н а. Здоровi, мамо, були! 3 недiленькою будьте здоровi.
О д а р к а. Спасибi, будь i ти здорова! Де-то ти так рано ходила? Поки я упоралась, дивлюсь, вже тебе i нема.
У л я н а. Ходила, мамо, на базар, поки до ранньої, та купила дещо. Ось скиндячки у коси, а оце шпалерiв купила на голуби та на квiтки. А оце, бач, так обiщалась: на тi грошi, що по п'ятинкам заробляла, так вiдкладала, та, зiбравши, от i купила, платок. Бач, який? (Разворачивает платок). I не гарний, скажеш? Великий та модний, з квiтками; тепер усюди такi на мiщанках.
О д а р к а (рассматривает платок). Нащо було тратитись? Мабуть, i дорогий?
У л я н а. Дала я за нього сiм кiп та золотого з п'ятаком; та вже торгувалась, торгувалась! Морока та й

читати