Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

щоб лягти або сісти, та два німці-автоматники крикнули на , них і завернули назад. Солдати так зробили тому, що їм було наказано тримати людей напоготові, бо з хвилини на хвилину мав появитися комендант, якого «ці-віль» повинні були привітати скиданням шапок і низьким уклоном. Про це селянам сказав молоденький німець-перекладач." Дядьки, звичайно, повернулися і зайняли свої місця на площі, але ще більше понурили голови, як бики, на яких от-от мали начепити ярмо.
Але юрбу, тиху на вигляд, підмивало хвилями, як берег Ташані в бурхливу ніч. Хтось пустив чутку, що німці будуть ділити землю і вибирати сільського старосту.
— Хлопці, не беремо землі, вона й так наша, — гарячкував поміж людьми Латочка, поблискуючи виряченим оком. — Хай женуть нагаями. По крайній мірі, не сором перед людьми буде.
— Замовкни. Ані писни, — глухо рокотів на нього Бовдюг. — Бачиш, заворушилася черва, — показав він очима в той бік, де стояла купка розкуркулених і їх родичів.
Окремо рили п'ятами дучки два відприски пана Го-ронецького, які з'явилися в селі чортзна-звідки. Щоб звернути увагу інших на своє дворянське походження, понадівали на носи сині окуляри і пообпиралися на мережані ковіньки. Худі, блідолиці, вони скидалися на афонських пройдисвітів. Вони були десятим коліном генеалогічного роду Горонецького, але не втрачали надії одержати свої маєтки. Поряд з ними товклося два попи, сперечаючись за парафію. На одному полотняна хламида, покрашена учнівським чорнилом, на другому — в'язана жіноча кофта. В обох волосся перло, як скажене, не тільки з голови, а з носів і'вух.
Попереду переминаючись з ноги на ногу, стояв Хома Підситочок, тримав на рушнику хліб-сіль новій владі від імені села. Сіль була мокра від поту, що капав з бороди. Свій дарунок він хотів зберегти чистоплотним, притискував хліб одною рукою до живота, а другою одганяв мух, що так і насідали на нього.
Біля нього терся Йонька, повчаючи, що говорити, коли передаватиме той хліб.
— Без тебе знаєм, — кукурікав Хома, одпихаючи Ионьку назад.
Той все-таки ліз наперед, щоб видніше було, що робитиметься на рундуку, де вже відчувалося пожвавлення, яке передує появі вищого начальства.
Солдати взяли на «ахтунг» і стояли витягнувшись.
Появився той самий офіцер, що грався з вівчаркою біля річки і, прищуливши од сонця очі, зиркнув по натовпу. Офіцер був у повній парадній формі: чистий, вимитий, причесаний, у лайкових рукавичках, які щільно облипали сухощаві руки. Білий комір сорочки визирав із френча, видавлював на шиї червону смужку. Вівчарка сиділа біля чобіт офіцера.
Лейтенант наказав щось одному із солдатів, і той покликав вівчарку в коридор.
Вийшов перекладач.
Натовп принишк. Нащадки Горонецьких зняли окуляри, попи тричі перехрестилися і перестали сперечатися за парафію. Хома Підситочок відкашлявся, витер рукавом на лобі піт, пішов до офіцера, несучи на вишитому українському рушнику хліб-сіль. За один крок від стола зупинився і сказав так, як його навчили:
— Від селян — собственников-хліборобів... и-и-и... прийміть... и-и-и... наш хлібець і сіль.
Офіцер глянув на нього і, не знімаючи рукавичок, взяв хліб і віддав його перекладачеві, той кинув іншому солдатові, солдат, схопивши на льоту хліб, зник у коридорі. Хома стовбичив перед офіцером, плямкаючи губами. Офіцер щось сказав солдатові, той грубо штовхнув хлібороба-собственника з ганку.
Перекладач уже набрав повні груди повітря і, мабуть, хотів перекласти ті слова, що сказав офіцер, але в цей час із коридора вискочив солдат, що відносив хліб, і, задравши голову до офіцера, щось заговорив швидко й весело. Офіцер посміхнувся, а солдати голосно засміялися.
Офіцер поманив хлібороба-собственника Хому і поставив на перших східцях.
Народ ахнув і завмер: широким проходом поміж солдат в старому німецькому мундирі і картузі з орлом дибала на задніх ногах вівчарка, тримаючи в передніх лапах той самий хліб, якого подарували «хлібороби-собственники». Вона підійшла до витріщеного з ляку Хоми і, скалячи з-під картуза гострі зуби, виваливши мокрого язика, подала йому хліб.
— Бери, менш, — суворо крикнув перекладач. Хома потягся руками до хліба, явно відчуваючи, як з його рук зараз шматками полетить м'ясо. Але собака була ввічливою — віддала хліб, сіла на задні лапи і замахала хвостом. Хома плигнув у юрбу, вівчарка гайнула за ним, вчепилася зубами в штани. Хлібороб-собственник був чоловік запасливий і мав на собі четверо штанів, ще й підштаники, так що собака, хоч і була з німецького вермахту, а не могла прогризти всі штани і тільки била лапами Хому по спині, здираючи з нього вишиту сорочку.
Солдатня ревла від реготу, офіцер гикав, нащадки Горонецьких понадівали окуляри в надії, що собака вермахту прийме їх за людей цивілізованих і не зачепить. Попи зашепотіли: «Воньми молитвам нашим», а Ионька, сховавшись за насупленого Інокентія, ахкав від здивування:
— Отакий розумний собака: штани рве, а ж... не займає...
— Чистокровна вівчарка, — зауважив

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери