Електронна бібліотека/Проза

напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Завантажити

визвірився старий.
— Може, й були, так при тимчасових труднощах. Все ж, як би там не було, при своїй владі, при Радянській. А та, яку ви ждете, не наша. Чужа. А який чужинець нам хорошу жизнь принесе?
— Еге ж, ти там понімаеш...
Йонька подумав трохи. Видно, якісь сумніви трохи заворушилися в його голові, але він зараз же відігнав їх і сказав, намагаючись бути веселим:
— Доброго вівса привеземо, Гаврило! Може, і кукурудзи наламаємо для свиней. Ти добре зробив, що поїхав зі мною, їй-право, добре!
— А я не заради вівса.
— А заради чого ж?
— Час тепер такий, що вискочить хто-небудь із житів та задавить вас або вб'є...
— А ось йому! — весело викрикнув Йонька і вихопив з-під соломи маленький кавалерійський карабін.
Очі у Гаврила полізли догори:
— Де ви взяли?
— Де не взяв, та є. Врем'я тепер, сам кажеш, тривожне. І така штука в хазяйстві не поміша.
— За ту штуку вас повісять.
— А хто на мене подумає, що я з оружієм?
«Отакий потайний, — подумав про себе Гаврило. — Істинно, що ніхто не подумає. Старий, немічний, а за своє — в горло вчепиться, не одірвеш!»
Гаврило збоку глянув на старого. В того ще не зійшла з-під вусів посмішка, а він викинув її разом з люлькою. Цей різкий перехід від веселого, збудженого стану до суворої похмурості нагадав йому Федота: «Як вони схожі один на одного. А ми з Тимком не такі. Хтозна в кого й повдавалися. Мабуть, у матір».
Виїхали на полтавський шлях. Цілими гонами жовтіло нескошене жито, бризкало в землю зерном, і боляче стало Гаврилові. Це ж їхні лани, їхнього колгоспу. Тут він не раз орав биками під житнище, милувався м'якими, зеленими сходами, радів, що такі дружні, бачив, як жито пускає трубку, як воно колоситься, вигойдуючи тендітні сережки спор, слідкував за його ростом, як слідкують за зростом дитини. Тепер же він дивився на нього з душевним болем, з гірким сумом.
«До чого довели! До чого дожилися! — шепотів він, похитуючи голо'вою, — Покинули рідну землю. Пішли. Обливаються десь гарячою кров'ю. Невже на цьому і кінець?..» — запитав і відчув, як серце облило гарячим ошпаром. Витер рукавом мокрого лоба і задумався. В його голові малювалися тепер картини, яким він колись не надавав значення, вважаючи звичайними, буденними. Зараз же він бачив їх у зовсім іншому світлі, розумів інший зміст. Пригадується йому гарячий полудень у колгоспному садку. Чоловіки лежать на зеленій траві окремим гурточком, жінки згрупувалися окремо. На білих вишиваних сорочках ворушаться яблуневі тіні.
Під величезною липою стіл, засланий червоним сукном. Оксен стоїть біля стола разом з секретарем райкому Корнієнком і членами правління, щось говорить, сміється, біля яблуні — взяте в чохол знамено, яке присуджене артілі за те, що вона виборола першість у змаганні. Знамено виносить ланкова, руки голі по лікоть, засмаглі, лице, як мідь, а очі голубі, як вода в Ташані. Вона бере прапор, посміхається, хтось грає на гармошці, хтось б'є в барабан.
Музика, танці. Малеча повилазила на яблуні, щоб видніше. Микита Чугай змовницьки підморгує і веде Гаврила в кущі, витягає четвертину горілки. «Ану, гукай сюдйг моїх трактористів, соцзмагання зап'ємо», — каже вія. Підпивши, Микита гупа чобітьми по траві, танцює, і Корнієнко дивиться на нього і сміється, потім не витримує, приклада одну руку до потилиці, другою впирається у бік — пішов «бариня-судариня...».
Тоді Гаврило дивився на все просто, як на веселе дозвілля. Тепер же він бачив: це була дружба і рівність трудових людей, думав: «Невже це так усе просто? Були наші — нема наших, була Радянська влада — нема Радянської влади... Влади Радянської? Нема? А як же ми без неї будемо жити? Хто ж нас захистить перед неправдою? Хто? Прийдуть німці, грабуватимуть населення, знущатимуться з дружини, дітей, заберуть все, що їм сподобається в його господарстві, і він стоятиме безпорадний, і нікуди буде поскаржитися». Від цих думок йому зробилося страшно і моторошно в пустельному безмовному степу.
— Як же це так? Як це так? — сказав він уголос і схаменувся від того, що висловив свої думки голосно. «Ото ти, батьку, дістав карабіна та тільки для своєї шкури, а він годиться, щоб боронити усіх нас, бо тепер за нас отутечки ніхто не заступиться».
Їхали мовчки серед настороженої, гробової тиші. Випалені хліба почорніли, від них несло згарищем. Чорна кіптюга, підхоплена вітром, носилася понад шляхом, осідаючи на білі сорочки, як чорна печать землі. По стернях розгулювало гайвороння, гребло своїми залізними і гострими пазурами крем'янисту, висохлу землю, докопувалося до чиїхось кісток і з радісним карканням перелітало з місця на місце.
— А кша, прокляті, — крикнув Йонька і замахав люлькою. Птахи не зважали на це.
— Ось я їх наполохаю.
Йонька витяг карабін, спинив гарбу.
— А як хто почує?
Старий озирнувся на чотири боки: степ лежав німий і принишклий.
— Ат, нікого немає.
Бадьоро, як на солдатському вченні, кинув на плече карабін, примружив око.

Останні події

13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»


Партнери