Завантажити

— Охолоньте трохи.
Йонька підплигнув по-півнячому, дрібно затрусив ціпком:
— Я тобі, шеймо, покажу, як почитать хазяїна. Я тобі пропишу равноправіє...
Сердито окрутнувся і, зігнувшись, крисиною гіо-ходкою побіг до воріт. За ворітьми переродився: спина розігнулась, ноги вирівнялися, голова закинулася трохи назад, ціпок виставився наперед, шапка здибилася вгору.
«Іди, вони тобі приріжуть. Як одхватять, то аж по отому ріпицю». Гаврило звівся і хотів було йти до себе в двір, але в цю хвилину вийшла заплакана мати.
— Сину, — тихо схлипнула вона, — що ж воно в нашій сім'ї робиться? Один побіг ворогам на поклін, так тому ж і не диво, дурний, неписьменний, а й та, — вона кивнула головою в хату, — учена і теж збирається. Підійшла до неї, говорю: «Ти ж жінка красного командира». А вона... — Уляна ледве вирвала із скривлених губів: — А вона каже: «Тепер другі командири прийшли, офіцери...»
Нещасна мати приклала фартушину до очей і зайшлася тим плачем, яким плачуть трудові люди, коли їм особливо тяжко: очі сухі, а горло здавлює так, що дух забива, ось-ось задихнеться. Чорними руками в голубих пагінцях жил розправляла фаріу шину на колінах. І тоді Гаврило побачив, як материна сльоза впала на вказівний палець, важка і лапата, як дощова . крапля. Мати похапцем витерла її, щоб приховати від сина, але він уже побачив, і в грудях у нього задубіло, він устав і пішов у хату. Ще не відкриваючи дверей, почув тихе пошаркування Юлиних ніг, наспівування півголосом. Вона закривала і відкривала чемодан, було чути, як стукає кришка і клацають замки.
Гаврило зайшов і, закривши за собою двері, зупинився, спідлоба дивлячись на Юлю, що, вбрана у шовкове плаття з широким вирізом на грудях і взута в модельні черевики, розчісувала перед малесеньким дзеркальцем своє пишне каштанове волосся.
— Що скажеш? — запитала вона тоном графині, незадоволеної раннім візитом прикажчика.
— Куди це ви збираєтеся?
— Хочу глянути на європейську культуру.
— Може, та культура вашого чоловіка свинцем облила навіки.
— Що ж робити — на війні вбивають. Обдуваючи Гаврила шовками, Юля вийшла в сіни. Гаврило схопив за руку, люто дихнув їдучою махоркою в обличчя:
— Злигаєшся з ними, сучко, — як жабу роздавлю.
— О, та ви настоящий мужчина, — засміялася, пручаючись, Юля. В душі у неї буяла розбишацька веселість, нервовий мороз ходив по тілі.
Коли вона, цокаючи каблуками, вискочила надвір, вітер захолодив її шовками, заграв волоссям, залосотав попід пахвами. Юля засміялася, а мати притулила фартушину до очей.
Вулицями, похнюпивши голови, брели на сходку люди: деякі бігли, аж спотикалися, п'яти їх аж горіли: «Земельку роздаватимуть. Дідівщину, — божевільно блискали очима, шарпали інших за поли, скалили жовті, обкурені зуби. — Діждались-таки — дідівщину Повертатимуть. Хе-хе-хе! Треба швиденько бігти, бо вже, мабуть, і списки составлені».
Задніх, яких було більшість, підганяли Джмелики гвинтівками. Артільні трударі, галасливе жіноцтво, яке не раз брало Оксена в такий обмолот, що він не знав, куди подітися, діди, що, ніби зговорившись, доказували не раз на колгоспних зборах, що незамінних комірників нема і треба їх міняти через кожен рік, щоб не встиг навчитися красти, — ішли поволі, спідлоба позираючи на німецьких солдат: «Іч, ковбасники прокляті, як у себе вдома».
Рух у селі посилювався ще й тим, що німецькі мотоциклісти-квартир'єри гасали вулицями, підшукуючи затишні хати для офіцерів. Розквартирування супроводжувалося насиллям, присущим німецькій армії. Жителів зі всіма манатками викидали просто надвір, і вони зараз же переселялися в хлівці, погрібники. Звільнювалась квартира, — німецькі дезинфектори обприскували її жовтою рідиною', денщики заставляли цивільне населення все мити і чистити і, коли все було готове, — тягнули офіцерські чемодани, набиті французькими парфумами, українськими вишивками і золотом розстріляних євреїв. Шмецькі солдати кишіли всюди. Ті, що були при обозі, водили до Ташані напувати високих, товстозадих коней рижої масті. Солдати ходили по-домашньому, в сукняних капцях, парусинових штанях і кремових сорочках. Там же, біля Ташані, стояла кухня, і кухар в білому ковпаку різав на машинці свіжу телятину. Два солдати волокли в кущі телячу шкуру, сміялися і голосно розмовляли, так що луна від їхніх голосів носилася понад річкою.
Під вербами розташувалося чоловік сто піхоти. Вони ще не встигли переодягнутися, сиділи в звичайній похідній формі, але відчували себе на відпочинку: на траві лежали купами зелені ранці з підшитою на горішній стороні телячою шкірою, зброя, фляги з плоскими алюмінієвими кухликами. Деякі солдати голилися, а деякі, роздягтися по пояс, милися біля річки. Одна груда на чолі з фельдфебелем згуртувалася біля мосту. Звідти раз по раз чувся голосний регіт. Це веселе збудження було викликане витівкою, яку придумав фельдфебель: він швиргав у воду мило, і не встигав брусок осісти на дно, як за ним кидалося чоловік п'ять сільських хлопчаків і,

читати