Завантажити

Го -го! Він скаче, мов скажений
Його тарантул укусив.
«Усі помиляються»54

Багато років тому я заприятелював з таким собі містером Вільямом Леґраном. Він походив з дав нього гугенотського 55 роду і колись 6ув маєтний. Але ціла низка знегод довела його мало не до вбозтва, і, щоб уникнути принижень, неминучих при втраті багатства, він вибрався з Нью-Орлеана, міста своїх предків, і поселився на Салівеновому острові поблизу Чарлстона у штаті Південна Кароліна.
Острів цей дуже незвичайний. Завдовжки він десь так з три милі й майже весь покритий морським піском. Ширина його ніде не більша за чверть милі. Від материка острів відділяє ледве помітна протока, де течія насилу пробиває собі шлях крізь намул та густий очерет, - улюблене пристановище болотяних куріпок. Рослинність на острові, як і можна було сподіватись, небагата й хирлява. Великих дере в не побачиш. Біля західного кінця острова, де споруджено форт Моултрі і де стоїть кілька жалюгідних осель, в яких улітку живуть утікачі від чарлстонської куряви й пропасниці, можна ще знайти колючу карлувату пальму. Але взагалі весь острів, - окрім цього західного мису та смуги кам'янистого білого берега, що лицем до моря, - покривають зарості пахучого мирту, такого любого англійським садівникам. Ці кущі сягають п'ятнадцяти-двадцяти футів заввишки і утворюють майже непрохідні хащі, де повітря густо просякло пахощами мирту.
Серед цих чагарів, ближче до східного, найвіддаленішого від материка, кінця острова, Леґран поставив собі невеличку хатину, в якій і жив, коли мені судилося випадково з ним познайомитись. Наше знайомство незабаром переросло в дружбу, бо у вдачі цього відлюдника чимало було такого, що збуджувало цікавість і викликало повагу. Леґран мав добру освіту й надзвичайно сильний розум, але був заражений мізантропією56 і раз у раз то проймався запалом, то впадав у меланхолію.57 У нього було багато книжок, хоч заглядав до них він рідко, натомість ходив на полювання та ловив рибу або блукав над берегом і в миртових заростях, де вишукував різні мушлі та комахи. Його колекції комах позаздрив би навіть Сваммердам.58 У цих мандрах Леґрана звичайно супроводив старий негр на ім'я Джупітер. Відпущений на волю ще до того, як зубожіла господарева родина, він, одначе, вважав за свій обов'язок і далі залишатися при молодому «маса59 Вілові», і ні добром, ні злом його не можна було від цього відвернути. Родичі Леґранові, здається, ще й підтримували цю затятість у негрові, маючи певність, що Леґран трохи схибнувся і, отже, потребує постійного догляду й опіки...
Не бачився я з Леґраном десь так із місяць. Аж ось одного дня заходить до мене в Чарлстоні його служник, Джупітер. Я ніколи не бачив доброго старого негра таким занепокоєним і вже подумав, чи не сталося з моїм приятелем якого лиха.
- А, Джупе, - сказав я. - То що у вас нового Як там твій господар
- Та, як на правду, то він трохи нездужає.
- Нездужає Прикро це чути. На що ж він скаржиться
- Отож-бо й є, - він зовсім не скаржиться. Хоч він таки дуже заслаб.
- Дуже заслаб, Джупітере! Чом же ти не сказав одразу Він лежить
- Де б пак він лежав ! Він як забреде, то й зі свічкою не знайдеш. Отож-бо й воно. Болить мені душа за горопашного маса Віла.
- Джупітере, я б усе-таки хотів зрозуміти, про що це ти говориш. Отже, кажеш, твій господар хворий. А на що він заслаб, ти не знаєш
- Та вже не майте на мене серця, маса. Мій господар ні на що не нарікає. Тільки чого він снується цілі дні отак похнюплено, а сам білий-білий зробивсь, як полотно І чого він усе щось рахує та рахує.
- Що рахує, Джупітере
- Та цифри усілякі рахує на дощині - такі чудні цифри, що я й зроду не бачив. Аж страх бере, їй-бо. Я з нього ока не спускаю. А вчора він схопивсь іще до схід сонця і на цілий Божий день десь пропав. Я вже здорового дубця наготував, гадав, доброго лупня йому тpa60 дати, як вернеться. Але такий він сумний прийшов, що не зміг я, дурень, і руки на нього піднести.
- Що А, розумію. Ні-ні, ти не будь такий суворий до нього, Джупітере, - не лупцюй його. Він, бідолашний, не витримає. А ти не можеш мені сказати, через що причинилася з ним ця хвороба Що викликало таку дивну його поведінку Яка-небудь пригода сталася, відколи я був у вас
- Ні, маса, відтоді ніякої пригоди не траплялося. Зачекайте…трапилось. Того самого дня, коли ви приходили.
- А що саме Що ти маєш на увазі
- Та що ж, маса, жука й маю на увазі.
- Що-що
- Жука. Я таки певен, що той золотий жук укусив маса Віла у голову, їй-бо.
- А чому ти так думаєш, Джупітере
Бо в нього щелепи здорові, та й рот теж. Зроду я не бачив такого клятого жука, щоб отак хвицав ногами й кусав усе, що не попаде. Маса Віл хутко вхопив його, та як стій і випустив, отож тоді він, певно, і вкусив його. Я вже знаю. А мені той жук відразу не сподобався.Я б його нізащо голіруч не взяв. Я знайшов клапоть паперу та й завинув його, ось що я зробив. А крайчик паперу запхав йому в пащеку.
- Отже, ти думаєш, що твого пана вкусив жук і від цього він захворів
- Я

читати