Завантажити

не думаю нічого, я просто знаю. Бо через що б іще маса Вілові снилося золото, коли б його не вкусив золотий жук Я вже наслухався за цих золотих жуків!
- Але звідки ти знаєш, що йому сниться золото
- Звідки А чого він уві сні бурмоче про золото Отож я й знаю.
- Що ж, може, й твоя правда, Джупітере. Але якій щасливій нагоді маю я завдячувати твоїми сьогоднішніми відвідинами
- За що це ви, маса
- Ти якесь маєш доручення від містера Леґрана
- Ні, маса, я маю ось цю цидулку.
І Джупітер передав мені записку такого змісту
«Дорогий! Чому ви так довго не заходите до мене Сподіваюся, ви не образилися на ту мою роздратованість Та ні, звичайно ж, ні.
За той час, що я вас не бачив, у мене з'явився великий клопіт. Я маю дещо розповісти вам, хоч не дуже собі уявляю, як це зробити, і не певен, чи взагалі є в цьому потреба.
Я не зовсім добре почувався в останні дні, і бідолаха Джуп своєю надмірною турботливістю доводить мене до розпачу. А вчора - чи повірите - він наготував здоровезного дубця, щоб покарати мене, бо я, бачте, втік від нього й цілісінький день сам-один проблукав у горах на материку. І тільки через те, що я зле виглядаю, не перепало мені на горіхи.
Своєї колекції я нічим новим не поповнив за цей час.
Якщо маєте таку змогу, приїжджайте, будь ласка, з Джупітером. Дуже прошу. Я хотів би побачити вас уже сьогодні ввечері, справа вельми важлива. Запевняю вас - надзвичайно важлива.
Із щирою повагою - Вільям Леґран».
Тон цієї записки чомусь неабияк мене стривожив. Написано її було зовсім не у стилі Леґрана. Що він тепер намріяв Яка нова химера посіла його збудливу уяву І що це за «надзвичайно важлива справа» у нього Джупітерові слова нічого приємного не обіцяли. Я побоювався, щоб від тягаря знегод у Леґрана і справді не потьмарився кінець кінцем розум. Ні хвилини не вагаючись, я зібрався піти разом із негром...
[Джупітер і оповідач потрапляють на острів. ]
Жук і справді був прегарний і з наукового погляду вельми цінний, бо на той час натуралісти ще не знали такого різновиду. На спині в жука були дві круглі чорні цятки з одного кінця і одна довгаста з другого. Надкрильця здавалися дуже твердими й так вилискували, наче були з лощеного золота. Та й важкий був жук неабияк - не дурно ж бо Джупітер так про нього думав. Але ось як Леґран міг дотримуватись такої самої думки - то вже мені й у голові не вкладалося.
- Я послав по вас, - проречистим тоном почав Леґран, - сподіваючись поради й допомоги у здійсненні волі фортуни й жука...
- Любий Леґpане! - урвав я його. - Ви нездужаєте, і треба вжити деяких заходів. Найкраще буде вам лягти, а я залишусь у вас кілька днів, поки вам покращає. У вас гарячка і...
- Перевірте мій пульс, - сказав він.
Я так і зробив і, мушу визнати, не помітив ані найменших ознак гарячки.
- Але ж і без гарячки можна нездужати. Послухайте цим разом моєї поради. Найперше - лягайте в постіль. Далі...
- Ви помиляєтесь, - не дав він мені докінчити. Я цілком здоровий, якщо не вважати на збудження. Коли ви справді бажаєте мені добра, то допоможіть зробити так, щоб я заспокоївся.
- Але як саме це зробити
- Дуже легко. Ми з Джупітером вибираємось на материк у гори, і в цій експедиції потребуємо допомоги людини, на яку можна покластись. Ви – єдина така людина. Добре нам поведеться чи зле, але збудження моє після цього зникне.
- Я охоче стану вам у пригоді, - відповів я. Тільки скажіть, на ласку Божу цей чортів жук якось причетний до експедиції
- Так.
- Ну, тоді, Леґране, я не можу брати участі у цій безглуздій химері.
- Що ж, шкода, дуже шкода. В такому разі доведеться спробувати нам самим.
- Самим! Ви таки збожеволіли! Стривайте, а надовго це ви вибираєтесь
- Мабуть, на цілу ніч. Виходимо ми зараз і повернемось не пізніш як на світанку.
- І ви обіцяєте мені, даєте слово честі, що коли покінчимо з вашою забаганкою і вся ця історія з жуком (Боже милостивий!) скінчиться, ви вернетесь додому й послухаєте моєї ради, так ніби я ваш лікар
- Так, обіцяю. А тепер збираймося, бо часу обмаль.
З тяжким серцем супроводив я свого приятеля. Вибрались ми - Леґран, Джупітер, собака і я - близько четвертої години. Джупітер напосівся сам нести косу й обидві лопати - не так, гадаю, з надміру працьовитості чи послужливості, як скоріше задля того, щоб вони були чимдалі від його хазяїна. Виглядав він так затято, що й не сказати, і за всю дорогу єдині слова, що зірвалися йому з уст, були «цей клятий жук». Щодо мене, то я ніс два потайні ліхтарі, тоді як Леґран задовольнився самим жуком, прив'язаним до шворки. Ідучи, він раз у раз вимахував шворкою з жуком, ніби чаклуючи. Помітивши в приятеля цю безперечну ознаку потьмарення розуму, я насилу стримався від сліз. Наразі, одначе, я волів не перечити його примхам, поки трапиться нагода вжити якихось дійовіших заходів. Марно я пробував випитати у нього мету подорожі. Умовивши мене піти з ним, Леґран, здавалося, відохотився від будь-якої розмови і на всі мої запитання відповідав коротким «Побачимо!»
Човном ми перебралися

читати