Завантажити

край вікна, чи з дому вийшла - уже він тут і вродився; прямо дивно, що він отеє й сюди не прийшов. Дуже мене ся річ засмучує, бо така поведенція часто й безневинних жінок у неславу вводить. Я не раз уже думала була йому через братів се переказати, та, знаючи, як то воно між мужчинами буває, що слово до слова, та й суперечка готова, а од сварки і до бійки недалеко, мовчала я, щоб лиха не будити, і вирішила вдатися не до кого, як до вас, бо ви, здається, тому чоловікові приятель і, крім того, маєте право не лише друзів, а й людей.сторонніх за такі вчинки картати. Тим я і благаю вас іменем святого Бога дати йому добру научку, щоб він більше такого не творив. Доволі знайдеться інших жінок, що, може, ласкавішим оком на його залицяння поглядатимуть, а мені од нього душу верне, така се для мене тяжка мука.
Сеє сказавши, опустила голову, - туж-туж, здавалося, заплаче.
Святий отець одразу дорозумівся, про кого се вона говорила, і, вельми похваливши даму за її благочестиві наміри (бо вірив, що вона сказала йому щиру правду), пообіцяв так зробити, щоб той кавалер більше їй не докучав. Знаючи, що пані дуже багата, він почав провадити їй про доброчинність і любов до ближнього, і на свою нужду натякнувши. Вона ж іще його попросила:
- Богом вас заклинаю, панотченьку: як буде він перед вами запиратися, то так йому і скажіть, що ви те все од мене самої чули, бо я вам на нього жалілася.
Одбувши таким чином висповідь і діставши розгріщен-ня, згадала пані чернечі розумування про благодійні вчинки і ткнула панотчику в руку скількись там грошей на часточку, щоб він її померших родичів поминав, а потім устала і пішла додому.
Через деякий час прийшов до ченця в гості своїм звичаєм той кавалер; чернець поговорив із ним про те, про се, а послі почав йому досить лагідно вичитувати за те, що він до тої пані буцімто залицяється та любосним оком на неї позирає. Кавалер дуже здивувався, бо зроду й думки такої не мав на неї дивитися і навіть рідко бував на тій вулиці, і почав був виправдуватися. Та чернець перебив йому річ: [181]
- Не прикидайся, ніби се тебе здивувало, і не трать марно слів на одмовляння, се тобі не поможе. Не од сусід про те я дізнався, а од неї самої, бо вона дуже на тебе жалілася і все мені розказала. Не гоже тобі і куди-інде з такими речами обертатися, а що вже до сієї, то істинно глаголю тобі - їй більше за всіх у світі противні сі дурниці, тож задля власної честі і її спокою прошу тебе од тієї дами одстати і нічим більше її не турбувати.
Той кавалер був розумніший за ченця і зразу ж догадався про хитру панину вигадку; він удавано засоромився і сказав, що припинить свої залицяння. Та, скоро попрощався з ченцем, зараз пішов до дому тої дами, що завжди виглядала його з свого віконечка. Побачивши, що він прийшов, вона так зраділа й так мило до нього посміхалася, що кавалер остаточно переконався в правдивості своєї догадки. Починаючи з того дня, він усе ходив на ту вулицю, буцімто мав там якісь свої справи, на велику втіху собі і на ще більшу радість і надію тій панії.
Через деякий час, як помітила пані, що той кавалер уподобав її не менше, ніж вона його, вирішила вона його до себе ще більше прилюбити і в своєму коханні впевнити. Вибрала вона знов слушну годину і пішла до того святого отця; сіла в церкві коло його ніг та й плаче. Сеє побачивши, запитав у неї чернець жалісливо, що їй сталося. А вона йому й каже:
- Панотченьку, знов я до вас не через кого, як через того богопротивного знайомого вашого приходжу, що й позавчора на його жалілася; мабуть, народився він мені на пре-великеє горе і до того доведе мене, що не матиму я щастя й не насмілюся ніколи більше припасти до стіп ваших.
- Як, - спитав чернець, - хіба він і досі не перестав до тебе в'язнути, дочко моя?
- Та де, - одказала пані, - відколи я вам нажалілася, то він, мов на зло, чинить мені перекір і де раніше, було, один раз, тепер сім раз попід вікнами моїми проходить. Та якби ще тільки те, що мимо ходить та очима стріляє, а то вже до того знахабнів, що оце вчора прислав до мене якусь жінку з гостинцями й непристойними речами, передав пояс і гаманця, неначе в мене своїх мало, і так мене тим уразив, що якби гріха не боялася та вас так не шанувала, то ладна була збити велику бучу; та я вгамувала свою лють і вирішила знову порадитись із вами, що мені чинити. Я вже оддала була пояс і гаманець тій жінці, щоб вона однесла те все назад, і прогнала її з дому, але, подумавши, що вона може залишити [182] ті гостинці собі, а йому скаже, ніби я прийняла їх (вони так частенько роблять!), я прикликала її знову і з обридженням узяла в неї з рук ті речі. Ось вони, я їх вам принесла; оддайте йому і скажіть, що не треба мені його подарунків, бо, дякувати Богові та й мужеві моєму, стільки тих поясів та гаманців маю, що можу його в них утопити. А як він і після сього од мене не одчепиться, то я з вашого, отче духовний, дозволу, розкажу про все чоловікові і братам моїм, - що буде, те й буде. Ніж маю я через нього у неславі ходити, нехай краще він ту наругу прийме;

читати