Завантажити

правду я кажу, панотченьку?
Сеє кажучи, вона заплакала і, вийнявши з-під сукні розкішний гаманець і витворно гаптований поясок, кинула їх ченцеві в пелену. Чернець узяв їх і був дуже стурбований тим, що сказала йому пані, бо всьому тому повірив.
- Дочко моя, - озвався він до неї, - я анітрохи не дивуюсь, що ти так засмучена, і не ганю тебе за се, а, навпаки, дуже похваляю, що ти у всьому моєї ради слухаєш. Він у мене був позавчора, і я угрущав його, та він не дотримав своєї обіцянки. За сеє ж то і за нові його вибрики я такого йому втру маку, що навіки відхочеться йому женихатися, а ти сама, щасти тобі боже, не вдавайся у гнів і не кажи нічого рідні твоїй, щоб не стало йому од того великого нещастя. Не бійся, щоб од сього був тобі якийсь ущербок на честі; перед Богом і людьми я буду завше правдомовним свідком цнотливості твоєї.
Дама вдала, ніби ся мова трохи її потішила, і, знаючи, які всі ченці ласі на гроші, сказала сповідникові своєму:
- Панотче, останнім часом почали мені снитися покійні родичі мої; десь вони там страшенне мучаться і нічого так не прагнуть, як милостині, найпаче мати моя, що такою гіркою і нещасною мені уявилась, аж дивитися було жалко. Мабуть, тим вона карається, що мене сей богопротивник переслідує; отеє ж прошу вас, панотче, одправити за упокій душ їхніх сорок парастасів святого Григорія і помолитися за них, щоб ізбавив їх Господь од огню пекельного.
По сій мові вона поклала йому в руку червінця; святий отець узяв його з радістю і одпустив свою сповідальницю, утвердивши її многими словесами у побожних намірах і благословивши її на дорогу.
Скоро вона пішла, чернець, не догадуючись, що його ошукали, велів покликати до себе того свого приятеля; прийшовши й побачивши його таким сердитим, кавалер одразу зміркував, що є якісь вісті од панії, і ждав, що скаже йому чернець. Той почав із того, що говорив минулого разу, а тоді [183] став картати гостя гнівними та в'їдливими словами за те, що він нібито вчинив уже недавно. Кавалер не розумів іще, до чого веде панотець свою річ, і ніби знехочу одмовлявся, що не посилав ані гаманця, ані пояса, щоб не захитати ченцевої віри в слова тої панії, якщо він і на сей раз од неї говорить. Тоді чернець іще дужче розвогнився і сказав:
- Та як же тобі не сором одмагатися, нечестивцю! Глянь, ось ті подарунки, вона сама мені їх принесла плачучи. А що, й тепер не впізнаєш?
Кавалер збентежився про око і сказав:
- Авжеж, що впізнаю і каюся з свого злого вчинку, але присягаюся вам, що коли вже вона така недоторкана, то більше ніколи і слова проти мене не скаже.
Так вони ще довгенько між собою розмовляли, аж поки дурноголовий панотчик не оддав приятелеві своєму того пояса й гаманця і не одпустив його додому, взявши з нього слово, що більше такого не робитиме. Кавалер, задоволений сим новим доказом кохання і прегарним дарунком, зразу ж од ченця пішов туди, де жила пані, і обережно показав їй, що обидва гостинчики вже в нього, а вона тому була дуже рада, бачивши, що задум її чимраз ліпше вперед поступає. Для повного завершення діла вона ждала тільки, щоб чоловік її кудись поїхав, і через деякий час йому й справді випала дорога до Генуї. Як тільки сів він уранці на коня і виїхав з двору, пані зараз побігла до ченця і знову почала на того кавалера плакатися:
- Панотченьку, - мовила, - скажу вам по правді, що далі вже несила мені й терпіти. Позавчора я вам обіцяла нічого не робити без вашого відома, отеє ж ізнов до вас із жалощами своїми вдаюся. Самі судіте, чи є в мене причина плакати й нарікати, послухайте, яку наругу вчинив мені сьогодні ще до утрені святої той ваш приятель, той нечистий диявол із пекла родом. Бог його знає, як він про те довідався, що муж мій поїхав учора до Генуї, і сьогодні вдосвіта він заліз до мене в сад, видерся на дерево й добрався до вікна моєї опочивальні, що в сад виходить, і розчинив уже вікно, щоб улізти до мене; тут я прокинулась, зірвалася з ліжка і хотіла вже на ґвалт кричати, але він, ще до кімнати не ввійшовши, зачав благати мене іменем Бога і вашим не губити його і сказав мені, хто він такий. Вислухавши його слів, я вже заради вас не кричала, підбігла тільки до вікна гола як мати родила і зачинила його перед носом того нахаби. Потім він пішов десь на зламану голову, бо я вже більше його не бачила. Скажіте ж тепер самі, чи то подобні речі і чи можна їх терпіти. [184]
Ні, мабуть, годі з мене, сього я йому не попущу; і так уже заради вас я прощала йому занадто багато.
Почувши сеє, чернець розлютувався так, що далі нікуди, і сам уже не знав, що й казати; перепитав тільки в неї, чи напевне вона розпізнала, що то був саме той чоловік, а не хтось інший. На се пані одвітувала:
- Хвалити Бога, я зумію одрізнити його од будь-кого іншого. Якщо він і знов буде одбріхуватись, не вірте йому.
Тоді чернець сказав:
- Дочко моя, тут уже нема чого казати, - се справді велике нахабство і великий гріх; добре єси вчинила, що його прогнала. Але прошу тебе ради Бога, що укрив тебе од неслави, щоб ти і сей раз послухала мене, як перше

читати