Завантажити

припало лікареві курувати одного хворого, що слабував на| ногу. Пізнавши ту недугу, маестро заявив пацієнтовим роди-^ чам, що треба вийняти з ноги надгнилу кістку, тоді хворий! міг би одужати, а так або ногу треба буде відтяти, або смерті; чекати, тільки що він не може за успіх операції поручитися.; Родичі мусили здатися беззастережно на лікареві умови. Лікар був певен, що хворий, коли його не приспати, не витерпить болю і не дасться різати; тож, намисливши робити операцію увечері, він велів уранці настояти воду на якомусь снодійному зіллі, що міцно приспало б хворого на час операції; коли той настій було виготовлено, він поставив його на вікні у себе в кімнаті, не сказавши домашнім, що то таке.
Коли настав вечір і лікар мав уже йти до хворого, до нього прибув зненацька посланець із Амальфі од тамтешніх його великих друзів, щоб він кидав печене й варене і негайно їхав туди, бо там зчинилася велика бійка і багато люду поранено. Лікар, відклавши операцію на завтра, зразу сів у човна й подався до Амальфі, а жінка, знаючи, що він до ранку не повернеться, покликала до себе нишком Руджієрі і замкнула його тим часом у своїй кімнаті, чекаючи, поки вся челядь обля-жеться. Сидів той Руджієрі, сидів, ждучи коханки, і страх захотілось йому пити - чи то натомився за день, чи чого солоного з'їв, чи така вже була в нього звичка. Побачив він на вікні посудину з тим напоєм, що лікар для хворого зготував, подумав, що то питна вода, і випив її геть усю; незабаром по тому зморив його твердий сон, і він заснув.
Лікариха увійшла в кімнату, як тільки змогла, і, побачивши, що Руджієрі спить, почала розбуркувати його, шепочучи потиху, щоб він уставав, та ніщо не помагалось - він не озивався й не ворушився. Тоді вона розсердилась і штовхнула його дужче, говорячи:
- Вставай-бо, сонюго! Хотів спати, то треба було дома сидіти, а не до мене йти!
Од того поштовху Руджієрі скотився зі скрині, на якій лежав, нічого не відчувши, наче мертвий. Лікариха трохи аж ніби злякалась і заходилась підводити його - торсала його, за ніс хапала, за бороду сіпала, та все дарма: він спав як [286] убитий. Тоді, побоюючися, чи він часом не вмер, вона почала його щипати та свічкою припікати, але й тим нічого не домоглася і, не тямлячи нічого в медицині, хоч була докто-ровою, вирішила, що він притьмом помер. Нема чого й казати, як се її засмутило, бо любила коханця свого як душу; не осмілюючись кричати, вона почала рюмсати над ним потихеньку, нарікаючи на свою лиху долю. Та за якусь часину, боячися, щоб до її втрати ще й ганьби не прилучилося, стала вона думати про те, як би сього нібито мерця з господи своєї спровадити. Ні до чого не додумавшись, вона гукнула нишком служебку і, розповівши їй про своє горе, стала питати в неї поради. Служебка здивувалась непомалу і собі почала торгати його та сіпати, та, побачивши, що він не ворушиться, сказала те саме, що й пані, - що він напевне помер; а що їм робити - треба винести його з дому. На те пані докторова сказала:
- А куди ж його діти, щоб узавтра, як найдуть його, не догадались, що його звідси винесено?
- Пані, - одповіла їй служебка, - сьогодні надвечори бачила я коло столярні нашого сусіди скриню не з-так і велику; як її досередини не забрано, вона може стати нам у пригоді: даймо йому двічі або тричі ножем у спину, запхнемо його в скриню та й хай собі лежить. Хто його завтра найде, і не подумає, що звідси його винесено; гадатимуть люди, що сей гультяй укоїв ізнов якусь каверзу, а хтось із ворогів убив тімаху та й сховав у скриню.
Пані схвалила служебчину раду, не згодилась лише на те, щоб ножа йому дати - рука в неї на те, казала, не підійметься, і послала подивитись, чи там іще скриня. Служебка сходила і сказала, що там; тоді пані піддала їй, здоровій і дебелій дівці, трупа на плечі і сама пішла вперед, чи не видно там нікого, а за нею й служебка; поклали Руджієрі в скриню, знову зачинили віко та й додому.
Якраз під той час стали в одному будинку, недалеко од тієї столярні, двоє молодих лихварів, що звикли брати багато, а тратити мало; на новосіллі бракувало їм обстанови хатньої, тож, назиривши вдень тую скриню, вони порішили вкрасти її, як надворі залишиться. Так як опівночі вийшли вони з дому і, побачивши, що скриня на місці, не стали до неї дуже придивлятись, а понесли зразу до себе, хоч і важкенькою їм вона здалася. Принесли, поставили абияк коло кімнати, де жінки їхні спали, та й самі лягли спочивати.
Руджієрі спав уже довго, перетравивши той напій; коли його снодійна сила минулася, він прокинувся - се було вже [287[ перед світом. Хоч він уже якось прочумався, та в голові було ц не тільки сю ніч, а й потім іще день скільки - мов заморок чено. Розплющив він очі - нічого не видно, мац рукамі туди, мац сюди - аж у скрині. От і давай він собі думати* гадати: «Що за притичина? Куди се я попався? Чи я сплю; чи пробудився? Ніби ж сьогодні ввечері був у кімнаті моє} коханки, а се вже в якійся скрині. Що воно за знак? Може, лікар вернувся чи ще щось таке сталось, і вона сховала мене сонного? Так,

читати