
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
мечем.
— Я до твоєї милості, дівчино гожа.
Дивилася на нього розгублено й не знала, що казати. Молодець не схожий був ані на челядника, ані на дружинника. Ні виглядом, ні чемністю не схожий, поселянин — і тільки, а зупинив, бач, чогось хоче.
— Коли ласка, — промовила й одразу ж збагнула: не те сказала, що належало сказати.
— Тебе кличуть.
— Хто?
— Княгиня.
— Боги... — Миловида боязко й стривожено глянула на подруг. — Я ж казала...
— Вона, — поспішив заспокоїти молодець, — не чогось там... За сказане синові красне слово подякувати хоче. Княжич ось-ось завершить коло пошани, і всі сядуть за столи. Княгиня й хоче, аби ти теж була там, аби вона могла віддячити тобі достойно.
— І Цур, і Пек їй — не піду.
Не зважала вже ані на подруг, ані на того, що кликав, твердо рушила до воріт, котрі вели із Черна. За нею — і всі інші. Та якщо Миловида менш за все шкодувала, що не сидітиме за княжим столом і не бачитиме, що буде на пиру, то всі інші з Випалу не те, видно, думали. В усякім разі, хтось із молодців оглянувся невдовзі, а оглянувшись, зупинився й інших зупинив: той, що прибув посланцем від княгині, не повернувся до своєї повелительки, йшов слідом за випальцями.
— А ти куди? — не вельми чемно заступили переслідувачеві путь. — Миловида сказала, не піде.
— То й добре, я теж не піду, коли так. На нього дивилися, мов на блаженного.
— Княгиня не посилала мене, — пояснив. — Вона тільки бідкалась, що дівчина з поселян зникла. Ну, я й викликався наздогнати й сказати, що кличуть. Коли Миловида не має бажання йти на той клич, я теж не повернуся вже до града. Ви із Випалу?
— Ну то й що?
— А я з Сонцепікської весі. Краяни ми і близькі.
— Хо! То чому ж мовчав? Чули, дівчатонька, це наш! — І вже не з нечемності, по-дружньому штовхнув молодця до гурту.
Звали молодця Божейком. Диво невелике, у Випалі теж є Божеї, одначе цей видався Миловиді приємнішим, ніж усі інші. Є щось у нього від рідної мами — такий лагідний і такий добрий, є щось від сонця — такий красний та звабний на виду, що й ну, а є й від вітру — веселий та жвавий, серце окрилюється, чуючи його. Та й бесіда он яка мила, єй-єй, як у їхнього пралісу: скільки йдуть, стільки й гомонить, усіх велеречивих примусив змовкнути. І все усміхається їй. Миловиді. Чом так? Кепкує, пригадуючи, як перелякалася, коли сказав, знову кличуть до княгині ? А певно, чом не посміятися, коли є з кого? Геть розум стратила, вжахнувшись ще одних запросин. Йой, буде тепер розмов та й буде. Подруги ж не стримаються, усім і все розкажуть.
ІІІ
Хай славиться ім'я Божественного, одначе то тільки сказати легко: “Стеж, аби варвари не переходили ріки”. Попробуй надати сказаному твердині істини й упоратися з тим, що покладено на тебе самою істиною. Кому не відомо: землі імперії межують із землями варварів на сотні й сотні римських миль — від Понта Евксінського до Сінгідуна. А другої Довгої стіни на тих сотнях миль не поставиш. Кажуть, Дунай — не Маріца, його треба уміти перейти. Кажуть, там імперія спорудила надійні фортеці, досить зміцнити їх, розумно скористатися ними — і варвари не пройдуть. А йому, Хільбудію, мало утіхи з тих казань. Дунай справді і широкий, і повноводний, і зарослями та плавнями надійно відгородився від варварського світу. Та ба, то лиш власники загородніх вілл та зажирілі патриції можуть покладатися на ті перепони, воїнам вони — не така вже й завада. Хіба не переходили через той же Дунай і готи, і ті ж слов'яни? Всього лиш чотири літа тому вторгалися в ромейські землі. Не допомогли легіони, не допомогли й фортеці. Обійшли найближчу з них — Турріс, вибрали на Дунаї зручне місце і переправилися, а переправившись, немов ті пруги, пройшлися по землях імперії. Тодішній намісник Фракії, стратег і племінник імператора Гсрман мав із ними мороку, і хто знає, чи переміг би, коли б не був справжнім стратегом.
У багатьох свіжа ще пам'ять про ті події, і в Божественного теж. Та чому саме його, Хільбудія, послав він стерегти полуночні обводи імперії? Вірить у його здібності яко полководця чи зважає всього лиш на те, що Хільбудій командував варварами у війнах з Іраном і знає, які вони є, що робити тут, на побережжі Дунаю, аби він став недоступним для варварів? Добре, коли бралося на карб одне, бралося і друге. Погано тільки, коли долю його вирішило зовсім інше, скажімо, зла воля імператриці Феодори. Яко полководець в армії імператора Хільбудій рідко бував в Августіоні. Його місце — у війську, а оскільки військо ромеїв вело затяжну війну з Іраном, мусив бути на війні. Одначе про нову василісу імперії наслухався і немало. Будучи донькою наглядача за звірами в цирку, Феодора рано осиротіла й стала жебрачкою, потім — актрисою-танцюристкою і куртизанкою, яку багато хто знав у Константинополі і знав не з кращого боку. Та чого не буває на віку, надто з жінками, наділеними розумом і вродою. Випадково чи з волі Всевишнього відвідало безпутню донедавна
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus