Електронна бібліотека/Проза
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Романа до пожежі, то вже всю клуню обнімав огонь, і вона палахкотіла до темного неба величезним огняним стовпом. Маленька пожарка бризкала на неї тоненькою течійкою води, і та вода, нічого не погасивши, зараз же бралася парою і зникала вкупі з димом у повітрі. Кілька душ чіпляли двома гаками за клуню, силкуючися її розтягти, але нічого не помагалося, бо сухе, пересипане соломою дерево горіло, упавши купою на землю.
— Бережись! Бережись! — розкотилися серед стовпища перелякані голоси.
Підгорілі крокви затріщали з одного боку, вся покрівля враз скривилася набік, посунулась одним причілком униз, спинилася на хвилину, потім страшенно затріщала з других боків і провалилась наниз, усередину, розвалявши стіни стодолі. Бухнув дим чорною хмарою, покриваючи собою й полум'я; на всі боки повіяло рясним дощем величезних іскор, шматків горючої соломи, розкидаючи їх на людей і поза людей. Стовпище опинилося серед завірюхи, диму й іскор, залементувало, закричало й шарахнуло геть. Але полум'я вже знову звивалося високо, жарко лижучи чорні челюсті вночішнього темного неба. Дим розвіявся, і люди знову насунули ближче, галасуючи, клопочучись і нічого путнього не роблячи, безсилі щось ізробити. В цю мить позад їх загукано:
— Пустіть! Пустіть!.. Палія ведемо. І, протискаючися поміж натовпом, купка людей витягла Романа аж до самого вогню.
— Хто це?.. Хто?.. Роман?.. Сивашенко Роман! — почувсь крик, і люди, зацікавлені й розлютовані, насували ближче, щоб подивитися на злочинця. Тонконоженко з Манойлом поставили Романа саме перед огнем. Старий, увесь сивий, дід Карпо став перед Романом.
— Романе! — сказав він, показуючи на пожежу. — Чи твій то гріх?
— Ні.
— А хто ж би то зробив, коли б не ти? Признавайся, твій то гріх?
— Ні.
Враз, зовсім з другого боку, почулися якісь крики, і скудовчений, задиханий чоловік вибіг наперед, репетуючи:
— Коні поведено!.. Коні!..
— Коні?.. Які коні? Що ти кажеш? — озвалися навкруги.
— Троє коней... У Панаса... Вивели й подались... Наші побігли верхи навздогін.
Люди на мить затихли. Тоді мов буря вдарила своїм дужим крилом по хвилях, і заревли вони, зашуміли — так ураз озвалося, загаласувало, залементувало, лютуючи, стовпище:
— Дак он воно що!.. Цей палить, а ті тим часом коні ведуть!.. Убить його!.. Як собаку!..
Розлютована юрма насувала на Романа, а двоє здоровенних чоловіків міцно держало його. Червоні від полум'я обличчя, повирячувані страшні очі, стиснені в кулак руки... ще мить — і кинулись би всі, щоб розірвати того, хто тепер не мав уже сили ні шкодити, ні боронитися.
Але дід Карпо махнув рукою.
— Стривайте, стривайте! — гукнув до людей. На мить усі спинилися, а він знову почав питати Романа:
— Романе! Признайсь хоч тепер! Твоє це діло? Роман одну мить мовчав... Як блискавка швидка, промайнула в його голові думка: «Виявилось!..» Коли признається, може, не катуватимуть. І він промовив хрипким, здавленим голосом:
— Моє... Винен...
І враз учинилося щось незрозуміле й несподіване, щось без міри нелюдське.
Натовп знову сколихнувся, залементував, завив... Десятки рук простяглися до Романа, вирвали його в тих, хто держав, і штовхнули, мало не кинули його туди, просто в полум'я.
Чоловік пірнув в огонь, щез у ньому, тільки страшний крик озвався звідтіля.
Але за мить він уже вискочив назад, димлячи, тліючи одежею, волоссям.
Але стрів перед собою несамовиті, по-звірячому люті обличчя, і дужі неминучі руки знову кинули його в пекло.
Він так само вискочив удруге. Він уже горів.
— Скажені! Що ви робите! — скрикнув Карпо і, вхопивши відро води, вилив на Романа. Одежа погасла, тільки диміла.
Безщасний стояв і трусився з болю, з нелюдського страху.
— І правда, — озвався хтось, — нащо його палить? Тільк'и одвічать будемо.
— А що ж, помилувати його, чи як? — кричали інші.
— Нам треба, щоб він своє товариство виказав, щоб гніздо вовче видушити.
— Правда! Правда!
— Ну, дак чого ж ви дивитесь? Роззуйте панича гарненько та погрійте йому панські ніжки — поки признається...
Ще порадник не доказав до краю, а вже з Романа стягнено обгорілі чоботи, хтось розгріб купу жару. Четверо людей ухопило недогорілого чоловіка і поставило босими ногами на жар. Мордований пручався, одбивався, звивався, як вуж, у руках у своїх ворогів, але в натовпу була більша сила, ніж у нього самого. І в той час, як ноги йому горіли, його страшні з муки очі бачили перед себе спокійну Денисову постать...
— Признавайсь! Ти попереду крав коні?
— Я.
— Хто в тебе товариші були?
— Я сам! Все, що у вас було попереду крадено, все то я сам!.. Все!.. Нікого товаришів не було!.. Пустіть мене!.. Пустіть!..
Те страшне «Пустіть!» покотилося далеко, і його почув Зінько. Так трапилось, що він саме в цей час був далеко — то коло хати, то біля стогів, укриваючи їх мокрими ряднами, і нічого не знав про
Останні події
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"