Завантажити

довго думала й поєдналась. Квасюк забрав у неї пашпорт і одвів її в кухню до своєї жінки.
Квасючка, висока й худа жінка, дуже старіша за свого чоловіка, глянула такими сердитими очима на Левантину, так до неї озвалась, що в тієї аж у душі похололо.
«Боже мій, — думала вона. — Які ж тут непривітні люди! Як я тут житиму?»
Хазяйка зараз же поставила її за роботу до печі. Кілька разів налаяла, що селючка і нічого не тямить, хоч Левантина робила все як треба. Левантина їй не подобалася, бо була молода й гарна. Квасюк був на десять років молодший за жінку і оженився з нею через гроші. Ті гроші він давно забрав собі до рук, завів на них цю крамницю, а жінкою почав поштурхувати. Вона йому вже наприкрилася, бо була стара й негарна. Як він наймав молоду наймичку, то Квасючка лютувала і силкувалася витришкати її геть усякими причіпками та знущанням. Воліла б старих наймичок, бо до тих цей клятий бабій не в'яз би. Але Квасюк проганяв старих так само, як вона молодих. І через те в їх у хаті завсігди кипіло, як у казані.
Того ж вечора вона сказала чоловікові, що Левантина селючка, нічого не тямить, то вона її відішле. Але Квасюк знав уже, через що це.
— Не вередуй! — крикнув. — Через тебе наймички не вдержиш. Щомісяця нова. Одішлеш цю — зостанешся зовсім без наймички, бо ніякої тоді не найму.
— Про мене краще без наймички, ніж із такою, як ця! — кричала розлютована Квасючка, бо в них ще ні одної наймички не було такої чепурної, як Левантина.
— Та мені байдуже до тебе, чорт тебе бери, хоч би й сама все робила — як кобила, здорова! Дак же не поробиш усього сама, то мені через твої вереди кумерції вред буде.
— Кумерції вред! Якраз тобі кумерція в голові! Знаю, чого треба! Дак я за тобою і вночі слідком ходитиму.
Двоє дітей — хлопець шести років і дівчина семи — попрокидалися і слухали сварку, слухали не вперше. Незважаючи на їх, Квасючка кричала:
— Я тебе вночі з постелі не пущу! Не думай, що тобі пособиться, коли ти її зоставиш.
— Тю на тебе, скажену! Я тобі кажу: одправиш цю дівчину, я її знову, тобі на злість, ізнайду, а тебе з хати вижену, — йди геть ік твоєму дурному батькові, що пустив на світ таку пришелепувату дочку!
Квасючка замовкла, пам'ятаючи, що вже одного разу чоловік її вигнав був, а батько не дуже привітав, то їй довелося вертатися додому й коритися чоловікові. Вона знишкла, але наважилась так дошкуляти Левантину, щоб та, не витерпівши, сама втекла.
І справді дошкуляла. Левантині просвітку не було за роботою, за лайкою та за штурханцями. Сердита Стручиха була така добра проти цієї худої, як суха тараня, носатої, рудої крамарки, розпаленої заздрістю й невірою до чоловіка. Левантина мусила вставати вдосвіта, як ще темно було, а лягала опівночі, — і ввесь день на роботі. І що не зробить, як не ступить — усе було не так, усе не до ладу, за все гримання, а то й штурханець межи плечі. Квасюк же був до неї добрий, і як не було жінки, то все так поглядав на неї, як кіт на сало. Левантині від того погляду ставало так моторошно, що вона тоді бажала, щоб швидше повернулася Квасючка з своєю лайкою. Вона силкувалася не стріватися з ним на самоті, а він робився до неї ласкавіший та ласкавіший і нишком силоміць пхав їй у руки кілька разів цукерки з крамниці. Левантина любила ласощі, але ті цукерки було їй чогось гидко їсти, і вона віддавала їх дітям або викидала. А одного разу хотів подарувати їй гарну червону стрічку. Вона не взяла і втекла від його.
Проминув місяць. Левантина стомилася так, що наважилася кинути службу і сказала про це хазяїнові. Той здивувався:
— Чого? Через що?
Вона почала казати, що дуже важко жити, що ніколи спочинку нема, сама лайка, а то й бійка. Але Квасюк ніяк не хотів її пускати:
— І не вигадуй! І не видумлюй! Що це ти? Яке ж ти маєш право кинути мене без наймички? Мусиш бути, аж поки я нову знайду. А що тобі важко, дак цього більше не буде.
Мусила Левантина зостатися, і справді їй покращало: хазяйка вже не годувала її потиличниками і менше лаяла, хоч позирала на неї ще лютішими очима, бо як засварився з нею чоловік за Левантину, то аж попобив її.
Але сам Квасюк почав чіплятися дужче. Скоро Квасючка одвихнеться з дому, він зараз посадить дітей у крамниці, а сам до неї та й починає підлабузнюватись. Одного разу хотів обняти, дак вона йому такого стусана дала, що аж поточився.
— Оце, яка сердита! — каже немов ласкавенько, а в самого банькаті очі так і зайнялися.
— Не в'язніть, дядьку! — закричала Левантина. — Бо, їй-бо, втечу!
— Дурна ти! — відказав Квасюк, знову підходячи до неї та заступаючи їй дорогу так, що вона опинилась аж у кутку біля печі. — Чого тобі тікати? Не будь така сердита до мене, то я тебе как куколку наряджу, а хазяйка не посміє й слова тобі сказать. Любить буду так, що аж!.. — І його нахабні очі зажевріли, впиваючися в неї.
— Не займайте мене, бо кричатиму!
— Пустяки! Разлі я звєр якой, чи що, щоб од мене

читати