
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
вже до краю, щоб перестала вона розуміти, щоб не стало серце почувати...
Заліз знов у катрагу, туди, в куток на солому, скулився й лежав...
Побачив, що надворі пояснішало. Вийшов. На сході почало пробиватися крізь хмари сонце. Спершу зазначилося блідим матовим кружалом, то меншаючи, то розпливаючись, а далі блиснуло раз... удруге... сховалося і знову блиснуло й засяло на чистому клаптикові блакиті.
Сів проти сонця й почав грітися. Помалу входило в тіло тепло, а з ним потроху верталася й сила.
Вже було опівдні, як почув ходу — тріщали сухі гілочки під ногами. Вже наближалося; можна вже було розібрати, що йде тільки один чоловік. Нарешті, на прогайльовину вийшла людина з вузликом у руках, і Корецький пізнав Якова.
Парубок спершу не побачив учителя, бо той сидів за катрагою збоку, і покликав стиха:
— Євгене Петровичу!
— Я тут, — озвався Корецький. Яків уже бачив його.
— Приніс вам обід...
— Спасибі!.. Сідай!..
Яків положив вузлик під катрагу, а сам сів зараз же біля Корецького на купі мокрої соломи. Учитель пильніше глянув на його бліде обличчя й помітив, що губи в його почали нервово тіпатися і враз буйні краплисті сльози одна за одною покотилися в парубка по обличчю.
— Якове, чого ти? — спитався Корецький. — Що ще сталося?
— Ні, нічого, — одповідав, ледве вимовляючи, Яків. Нічого...
— Чого ж ти плачеш?
— Був у школі.
І, зіпершися ліктями в коліна, він обхопив лоб руками і, так похилившися, тихо, мовчки плакав...
І Корецький почув, як і в його щось підкотилося до горла, так само почали тремтіти губи й перша пекуча сльоза скотилася по обличчю на холодну землю.
Сиділи вдвох, ученик і вчитель, і мовчки плакали...
Затихли. Обом стало мов трохи ніяково несподіваних сліз і обидва мовчали якийсь час.
Перший загомонів Яків — розказував, що тепер діється в Ладинці.
Погромники вчора величалися, пиячили й репетували ввесь день, але сьогодні якось притихли й не вилазять із своїх дворів. Він стрів Валюшного на вулиці, — той одвернувся, похнюпившись, і швидко проскочив далі: сором було в вічі дивитися.
Уже є звістки про погроми й по інших селах. У Солтикові погромили й зарубали сокирою лікаря за те, що він «демократ», трохи не вбили вчительки, а тоді пішли й погромили пана; хотіли й його вбити, та заздалегідь утік. Тоді солтиківці пішли до своїх сусід у Горобейку та разом з тими погромили й горобейського пана. Кажуть: «усі пани проти царя: виб'ємо їх до ноги, тоді вся земля наша буде». А пани побігли до губернатора, щоб посилав до їх козаків.
А в їх з Ладинки козаки вже поїхали. Петро чув, як вони гомоніли проміж себе на вулиці, що вчитель, мабуть, уже втік поїздом. Може їх погнали вже туди, де панів громлять; а може згодом і знов наскочать, але все ж хоч пару день можна дихнути без їх.
Усе товариство тяжко засмучене. Сьогодні збираються прийти сюди, — хочуть усі бачити свого вчителя...
А Корецький слухав його й од того щирого голосу ставало мов легше на серці, мов присипляла тая розмова огидний безперестанний біль у душі.
— Я вам приніс обідати, — нагадав Яків, показуючи на вузлик.
— У мене ще й те ціле, що Петро дав, — сказав, ледве всміхаючися, Корецький.
— То ви нічого не їли? Вже другий день? Та ви ж охлянете!
— Не хотілося...
— Давайте зараз обідати, бо й я не обідав, а на полудень нам принесуть.
Він заходився хазяйнувати: розіслав рушник, порозкидав на йому їжу... Корецький почув, що й йому хочеться їсти, і справді став обідати...
Пообідали. Яків допитувався, чи болить рана на голові й радив лягти відпочити: адже вночі він не спав і знов ніч у вагоні їхати. Корецького справді хиляла знемога. Ліг на солому і швидко заснув твердим, спокійним сном...
Прокинувся, глянув на небо крізь двері, — було вже нерано.
— Якове! — гукнув.
— Ми тут! — озвався той збоку.
Корецький вийшов і побачив з Яковом Петра й Панаса.
Вони прийшли недавно і дожидалися, що скоро й інші товариші понадходять. Справді — трохи згодом прийшов Іван Петренко, навіть з жінкою — веселою білявою молодичкою, колишньою школяркою. Сиділи гуртом і переказували, що знали, про вчорашні події на селі, а Корецький розказував, що було з ним у школі. Нові приходили по одному, по-двоє: треба було берегтися, щоб не помітили погромники цих сходин. Помалу посходилися... Не прийшло шестеро: двох зовсім не було на той час у селі, одного забули сповістити, а троє... не знати чого не прийшли... Та про їх не хотіли зараз думати...
Сиділи купкою й стояли, гуртуючися коло Корецького — все молоді щирі обличчя; старіших з бородами було тільки п'ятеро, а серед їх Панас, один з найприхильніших...
Петро говорив до Корецького, і його поважне, трохи старе обличчя ставало мов ще старіше від смутку, що й на його налягав.
— Оце ви, Євгене Петровичу, їдете од нас, а ми зостаємося... Як сироти... Самі винні: не догляділи вас як треба, не дали вам помочі... Так сталося, що й не схаменулися, а вже лихо набігло... Не гнівайтеся на нас за те, Євгене Петровичу!..
— Не гніваюсь, — тихо й щиро промовив Корецький, —
Останні події
- 07.06.2025|14:54Артем Чех анонсував нову книжку "Гра у перевдягання": ніжні роздуми про війну та біль
- 06.06.2025|19:48У США побачила світ поетична антологія «Sunflowers Rising»: Peace Poems Anthology: by Poets for Peace»
- 03.06.2025|12:21У серпні у Львові вперше відбудеться триденний книжковий BestsellerFest
- 03.06.2025|07:14Меридіан Запоріжжя та Меридіан Харків: наприкінці червня відбудуться дві масштабні літературні події за участі провідних українських авторів та авторок Вхідні
- 03.06.2025|07:10Найпопулярніші книжки для дітей на «Книжковому Арсеналі»: що почитати дітям
- 03.06.2025|06:51Фільм Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» покажуть на кінофестивалі Docudays UA
- 03.06.2025|06:50Дух Тесли у Києві
- 30.05.2025|18:48«Літературний Чернігів» на перехресті часу
- 27.05.2025|18:32Старий Лев презентує книгу метеорологині Наталки Діденко «Тролейбус номер 15»
- 26.05.2025|10:38Поезія без кордонів