Завантажити

другого боку з другим десятком надійде...
Чечель сам своїх попровадив. Відчинили вікно, перекинули драбину, почули, як шумів Сейм. За Сеймом уздовж московського табору густі огні горіли, перекликалися варти, патрулі від одної до другої ходили. Москалі боялися, щоб обложені не наскочили на них, перейшовши десь далеко Сейм, або щоб шведи не напали на них знічев'я, бо ніч була темна. Чечель і його сердюки зіскочили по драбині на вал, зсунулися по валу, крізь рів з водою кинули місток, рачки перелізли по нім і зирнули вділ. Тихо було. Над Сеймом, кількасот кроків від них, гренадери будували міст.
“За мною!” — прошепотів Чечель, першим зіскакуючи на землю. Скакали босоніж між густі корчі верболозу. Просувалися, як вужі. Тішилися, що вітер свистав, викручуючи корчами. Ніхто не запримітить їх, а запримітять — так буде запізно. В кожного в руці ніж. За поясом для всякого випадку пістоль і ручні бомби. На них щолиш в останній потребі черга. Тепер ні.
Чечель сунувся першим, десять тіней за ним, а десять перед ним, з другого боку нори.
При норі варта.
Чечель здеревів. Вартові з фузіями стоять і дивляться перед себе — в напрямі московського табору.
Вже нічого більше й не побачать.
Може, й не знали, хто їх на другий світ послав. Крикнути не мали коли — повалилися в лозах, як на полі снопи.
Чечель наказав їх втягнути досередини, бо кожної хвилини могла прийти зміна варти.
В норі було темно. В глибині, кроків, може, з двадцять, світилася ліхтарня. Кілька людей лежало на землі і лупало скалу.
Були так зайняті своєю роботою і такий луск ішов від джаганів, що не чули, що діється за ними. Тим часом Чечель половину своїх людей залишив біля входу, а з другою кинувся наперед.
Нерівна боротьба не тривала довго. Котрийсь з козаків ухопив ліхтарню, боролися в темряві. Ворог не знав, хто напав на нього, заскочений і перестрашений боронився несвідомо, стихійно, як боронить чоловік своє життя.
Нікому пощади не давали. Чорне підземелля скрило в собі, як у могилі, жахливу тайну нерівного бою.
Тиша.
“Давай ліхтарню!”
Подали, щоб побачити вислід своєї роботи. Страшний...
Та на міркування не було часу, Чечель наказав засипати вхід до яскині.
Безпечні були, що ворог не дістанеться туди.
Вибуху вже не боялися, не страшний змій, коли вирване жало. Розглядаються: два москалі принишкли до землі — як трупи. Підняли їх — вставай!
Перестрашено дивляться на козаків і благають ласки. Чечелеві не хочеться мордувати безборонних — гидко. Відбирають від них зброю і кажуть копати далі.
Чечель знає батуринський замок, як свою власну хату, по планах і по тайнах, які йому повірив гетьман. За той час, як готовився до оборони, зазирнув у кожний куток, власними ногами зміряв кожний перехід, кожний крок землі. Бачить, москалі добре копали. Просто на потайник ішли. Хтось свідомий показав їм дорогу. Ще трохи й дібралися б до потайника, котрий виходить якраз на подвір'я. З нього є також тайний перехід до порохової вежі, до того останнього прибіжища обложенців. За той час, як Чечель розглядається, козаки й москалі копають. Ще сажень, а найбільше два і доберуться до залізних дверей. Тут розпочнеться замковий фундамент, бо те, що прорили москалі, то тільки прохід попід валами. “Копати!” Козаки митці до такої роботи. Одні гребуть, інші землю й каміння позад себе сунуть до входу. Чимраз грубша стіна відділює їх від світу, чимраз ближче до залізних дверей.
Праця йде скоро. Москалі копають, як у гарячці. Раді, що не погибли, як їх товариші.
Ще кілька ударів джагана і дзвінкий луск розлягається під землею — залізні двері. Скоро відгребують решту землі і пробують їх відчинити.
“Мотре Василівно! — гукає Чечель.— Є ви там? відчиняйте!”
“Нема ключів”,— відповідає Мотря.
“Кажіть — виважити двері!”
Виважили, і на Чечеля повіяло свіжим повітрям.
 
* * *
“Ви ще й полонених привели?” — запитує Мотря, побачивши москалів.
“До роботи здадуться”,— відповідає Чечель. Каже їм зав'язати очі й відвести туди, де козаки й міщани пильно біля валів працюють. Він знає, що москалі підкопу не залишать. Якщо вони ще раз спробують висадити замок, так раніше вилетять самі. Якраз там, де застукав москалів, значиться, не під мурами замку, а під валом, закопує бочівку пороху і рівцем попід землю проводить льонт поза залізні двері. Решту підкопу каже завалити землею і перед залізними дверми ставити мур. “Скоро, скоро!”
І принаглювати не треба. Знають в чім діло.
Скінчена праця, відходять. В потайнику залишається варта. Вартові дістають наказ пильно наслухувати. Як почують глухі удари під землею, негайно запалити льонт.
Таким чином небезпека для Батурина на якийсь час відсунена.
Чечель скріплює варти на тій частині замкових мурів. Каже, щоб пильно стежили, чи москалі не пішлють до підкопу нових людей. Бо й це можливе, хоч не дуже

читати