Електронна бібліотека/Проза
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
- Хто б міг подумати...Максим Кривцов
- Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Дiло в Києвi було. Надворi смеркало. Захiд жеврiв. Де-де займалися зорi, зимнi зорi, яскравi такi. Стояв лютий мороз, дув вiтер. Нiчлiг тiльки що одперли. Босячня в мережаному убраннi, в чоботях з душниками, з синiми носами, як той рiй, так i сунула в дверi. Пiшла робота: так i полiзли по нарах. Я й собi. Свиту з себе мерщiй, кинув поз стiнку, сiв i сиджу. Добре, думаю собi, що захопив мiсце. Осмiхаюсь та позираю тiльки, чи не пiдступа добродiй який з личком, як решето, не тягне за ноги. Нi, дивлюсь. Хто не встиг на нари, моститься долi, на вогкенькому на мнякенькому. Слава тобi, господи, значить. Вийняв я булки шматок з кишенi — вечеряю. Вечеряю й нiчлiгом любуюсь.
Чудовий нiчлiг! Стелi в йому головою не думай достати, хiба навспинячки станеш. Стеля сивесенька, стiни буресенькi в йому. На стiнах пушок росте, джуральця пробiгають, капшучки по куточках висять. Вiкна покрашенi: рямця зеленою краскою, шибки сiрою, i такi круглесенькi, земелька так зазирає в їх. Чудовий нiчлiг! А ще б послухали ви, якi в йому пахощi пахнуть... ой, пахощi!.. Аж у ротi чуть.
Поодбирали в нас плату, почав я дрiмать уже. Як ось щось злегенька штовх-штовх у чобiт мене.
"Що воно, — думаю, — мо,'знакоме що?"
Розплющую очi, аж коло мене босовило стоїть. Обличчя його не видно гаразд, — свiтло десь за грубкою блима, — видно тiльки, що усики невеличкi в його, худий сам, пiджачина на йому якась, що тряп'я так i висить, пiд плечем ганчiр'я якесь, зiгнувся так та зубами тiльки цок-цок.
— Земляче, — каже, — посунься трохи... до стiни, туди i я ляжу.
Менi це так не до смаку прийшлось.
— Тут, — кажу, — й так тiсно. Отам, долi дивись.
— Позаймали... проганяють... до стiни трохи, — промовив вiн болiсно.
— Ще й до стiни! Розумний, — кажу. — А воно ж пушок на стiнi ото, та ще коровки божi такi з-за дощок виглядають. — Лягай, — кажу, — сам поуз стiну!
Вiн нiчого вже. Чи так, мов, то й так. Положив у голови ганчiр'я своє. Я з спини на бiк повернувсь. Улiз вiн... Та й сердито ж зробилось менi. Раз, що стiснив вiн мене, а вдруге — дивлюсь, яка ще й сорочка у його з-пiд пiджака вигляда, а який i пiджак! "От лихо, — думаю, — де ти взявсь на мою голову!" Та аж не лежиться менi, ногу то простягну, то пiдкорчу. Як ось вiн:
— Ой, ой, земляче!.. Не дуже.
— Що там не дуже? — кажу.
— Ногу мою... зачепив.
"О, — думаю, — яка цяцька нога в тебе". Далi — зирк-зирк на неї, — аж вона в його ганчiр'ям обмотана поверх чобота.
"Це так щось, — думаю, — мабуть, пiдошву збув, та соромно вже... Гляди ще, — думаю, — як засну, та стягне з мене..."
Вiн пiдвiвсь, поглядiв її, та аж засичав.
"Ач, ще й прикидається, — думаю,— щоб i не подумав ще. Оце якраз стягне чоботи з нiг!"
Ще лютiше робиться менi... "I де ти,— думаю,— взявсь на мою голову?" — I я знов зачепив йому ногу. Вiн на сей раз нiчого менi, тiльки так застогнав болiсно. Я не витерпiв:
— I чого б я ото манiживсь,— кажу. Вiн якось досадно-досадно менi:
— Ех, земляче-земляче,— каже,— якби ти знав, яке менi горе, ти б не сердився так. Я трохи легше до його:
— Яке ж тобi горе? — питаю.
— Не вiриш, то подивись,— одказує вiн менi. Пiдвiвся, давай ганчiр'я розмотувать. А ганчiр'я те в грязi та так i позлипалось. Далi скинув чобiт, мотузками зв'язаний, одкинув ще якусь ганчiрочку в гнояцi. Пiдвiвсь я на лiкоть, глянув... нога, як колодка... а з великого пальця так i слезить.
— Ой, затуляй швидче! — "Бiдний",— думаю. Менi жаль його стало "I чого я,— думаю,— так сердивсь на його, не вiрив йому?!"
— Тим-то,— каже,— й не хотiлось поз стiнку менi. На сирому та холодному страх крутить як, а тут ще змерз так.
— Значить, посунусь дай,— кажу.
— Спасибi, лежи вже. Дивлюсь на його.
— Так таке,— кажу,— тобi... Де ж це ти здобув собi такого?
— Мiсця шукав,— каже.
— Як мiсця?
— Та так. Пiшов на заробiтки в Одес. Ждав-ждав на товчку — ось-ось найме, думаю, хто, ось-ось найме. А воно... пройшов i мiсяць i другий — нi. А нас там — сила. Якi були грошенята — проїв, одежа була й так порвана, я ще дорвав. Що ж далi робить, думаю... дай по якономiях подамсь. Подавсь. Ходжу по степу. Як тут розталь саме, вода пiшла, а в мене чоботи дранi. Як побродив я по балках, як побродив... Мiсця ж не знайшов, а достав...
— Так ти в больницю,— кажу.
— Просивсь я в Одесi. "Нема,— кажуть,— мiсця. Найми,— кажуть, квартирю собi, ходи,— будем лiчить". А я ж за вiщо найму? У мене ж нi копiйки. Я ж тим i живу тiльки, що дивлюсь, як їсть хто, та шматок хлiба випрошу. Переночувать ось та насилу-насилу впросивсь: i до плачу приходилось. Так-то без грошей!
— Так ти ще у Києвi попросись у больницю,— кажу.
— Е, нi... Казали в машинi менi, що i тут те ж саме.
— Хм, так тодi... додому,— кажу. Вiн ковтнув щось, мов удавивсь, та й нiчого. Далi передихнув так важко та:
— Нема в мене... дому.
— Як нема?
— Як палець я. У наймах родивсь, у наймах рiс, у наймах... батько й мати померли.
Помовчав, потiм руку до очей, а сльози тiльки кап-кап з-пiд руки.
— Чого ти? — кажу.
— I свiт великий, i прихилиться нема тобi де,— промовив вiн.
Помовчав,
Останні події
- 18.04.2024|16:40Автор дитячого фентезі «Кий і морозна орда» розповість про новий мультивсесвіт за мотивами української міфології
- 18.04.2024|15:19Сьогодні у Тернополі Юлія Чернінька презентує "Барні 613"
- 18.04.2024|15:15Відкрито передзамовлення на книгу Вікторії Амеліної «Свідчення»
- 16.04.2024|18:08Помер Дмитро Капранов
- 16.04.2024|18:05Електронні книжки: що і як читають українці?
- 14.04.2024|20:47«Видавництво Старого Лева» започатковує цикл подій про Схід та Південь України
- 10.04.2024|14:36Переклади книжок Асєєва та Жадана номінували на PEN America Translation Prize
- 08.04.2024|17:579 квітня у Івано-Франківську Юлія Чернінька презентує книгу "Барні 613"
- 08.04.2024|13:56Війна та нові співбесідники для України
- 08.04.2024|13:54Польською вийшов друком роман Олександра Клименка «Орфей і Соломія»