
Електронна бібліотека/Поезія
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
КОЛО-1
Хіба воскресати – то примха лише для земних?!..
Волові – людське, а людині – волове і Боже.
Каміння летить, мов прокляття, збиваючи з ніг
тебе і мене… Ми – на конях, котрих не стриножать
ні люди, ні сили – оті, що з громів та вітрів,
ні водні стихії – оті, що потопами правлять...
Каміння мовчить, ніби стрілки старих дзигарів,
розлука була – як найважча камінна розправа.
Ми знову у цій – не позаздрять! – застиглій імлі
ланцями прив’язані – не розірвати без крику.
Кривавиться світ, на холодній від смерті землі
дороги криві – надзвичайно печально і прикро…
Але воскресати – у себе самих чи… куди?!..
Ми – тут, на порозі, ми тут – безпорадні і рідні…
Людині – людське… Із райського саду плоди
насправді були непотрібні…
КОЛО-2
Чи розірвеш це коло – як світ тобі коловоротиться?..
По мені – чи димітимуть ладаном, ачи недопалком?..
Чи свічки по мені будуть плакати, чи Богородиця
виливатиме сльози іконні – доскону – потопами?..
Дивна участь твоя у цій грі – пильнувати обітницю,
цілувати вуста, що – за морем, що морем посолені…
Подивися: луска у русалки воістину світиться, -
може, місяцем повним русалка безжально попсована...
А ти хочеш торкатися тіла такого гріховного,
до вінця її вести, весілля гуляти на згарищі…
Чи розірвеш це коло – в якому душа моя схована,
у якому, коханий, без тебе так боляче?.. Гаряче...
КОЛО-3
Не долітають до тебе тепер ні листи, ані ластівки,
ані цілунки – зітліли в тілесному соромі…
Скоро приїдуть свати і солодким поласують,
скоро бояри плистимуть по Чорному морю.
Нам би одразу – у гріх, хай би гості пробачили
втечу із храму, знекровлену постіль в коморі…
Коло стискається – станеться диво небачене –
скоро бояри ітимуть по мерзлому морю…
Руки старих коровайниць відчутно теплішають –
тісто міситимуть – в Бога проситимуть сили…
Тільки весільний рушник поки виткаю-вишию –
довгий такий – через море – устигну посивіти…
РОЗДІЛЕНЕ
А бодай би розп’яття мого не торкнулась твоя сліпота,
хай задимлені хмари – за кожне діяння – заплатять.
Ми розірвані вже. Розійшлися по вутлих світах
два шляхи, наче шви на тонкому дитячому платті.
Гейби в пекло упали і стало усе навпаки,
гейби ріки вина мимохіть спалахнули багряним…
Геть від тебе іду і боюся не дати руки,
як тобі під ногами земля розверзатиме рани.
Я так само – полин, над яким ще гуляє імла,
я так само – снігур на холодному пагіллі часу.
Пригадай: а колись золотою сльозою була,
твоїм щастям була, що не встигло іще розпочатись.
ГІРКЕ
Не терпкою сльозою, а терном мене проведеш,
залишивши на Чорному Острові – в чорному платті.
Та нічого… нехай… Може, в пеклі зустрінемось теж –
передчасно за гріх на одному хресті розіп’яті.
Може, в пеклі так само чиясь не здригнеться рука,
поржавілих мечів не схотівши ні “до”, ні “опісля”,
Бо прощення твоє – ніби ніж у руках м’ясника,
бо прощання моє – збайдужіле, безмовне, безслізне...
Тож – до пекла, чи як там… до вічних гарячих глибин!
До прозріння такого, коли, утомившись грішити,
ти покличеш Його, аби взяти шматочок один
того світу…
ЄДНАЛЬНЕ
Луплять горошини часу по вікнах, тікаючи долі,
мов катафалки – до раю, запряжені довгими снами.
Поміж церквами мого, ніби прадід, старого Подолу
світ поночілий до рештки випльовує пам’ять.
Ні, не народження це, а нарешті прозріння – достоту,
Боже, мій гріх засолодкий, аби його ТАК відпускати...
Вперто іду, залишаю спасіння на потім
а чи – назовсім… себе – у тобі розіп’яту…
Лиш дочекайся мене – попри сни і дощі, і тумани,
попри фатальний кордон, що роз’єднує дійсність і мрію.
Я долечу. Я воскресну. І повнею стану –
понад церквами Софії…
ВТЕЧА
Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна,
потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат,
а вже коні летять – візники їх за віжки притримують,
наші коні летять, щоб уже не вертатись назад.
«Хай не згадують нас, хай забудуть, - шепочеш, - навіки».
Скам’янілих богів оминаємо: «Їм не молись!».
Де учора були – там прозоряться сльози на вікнах
і зривається крик, летячи в затуманену вись.
«Хай згадають, - кажу, - бо кого ж, як не нас, їм згадати?»
А розлючений вітер зриває плащі із рамен.
«Ти до мене тулись – аби грому небесне розп’яття
не злякало тебе в цей направду просвітлений день».
Іще трохи, терплю, за терпіння дається сториця,
а мені хоч би грам, хоч би крапля – з криниці води...
«Хай не згадують нас – наші думи, молитви і лиця».
«Хай згадають усе – бо для чого ж лишали сліди?».
Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна,
потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат,
а вже коні летять – візники їх за віжки притримують,
наші коні летять, щоб уже не вертатись назад.
ВІДМІРЯНЕ
Погасло світло в світі. І лишень
одна стара, схилившись над свічками,
до ранку просить в Бога інший день –
легкий, мов сніг, важкий, мов сивий камінь.
Ні, не Сівілла, Господи, впізнай –
вона ж слізьми кропила твої рани!
Коли Ти йшов,
Останні події
- 23.08.2025|18:25В Закарпатті нагородили переможців VIІ Всеукраїнського конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 20.08.2025|19:33«А-ба-ба-га-ла-ма-га» видало нову книжку про закарпатського розбійника Пинтю
- 19.08.2025|13:29Нонфікшн «Жінки Свободи»: героїні визвольного руху України XX століття крізь погляд сучасної військової та історикині
- 18.08.2025|19:27Презентація поетичної збірки Ірини Нови «200 грамів віршів» у Львові
- 18.08.2025|19:05У Львові вперше відбувся новий книжковий фестиваль BestsellerFest
- 18.08.2025|18:56Видавнича майстерня YAR випустила книгу лауреата Малої Шевченківської премії Олеся Ульяненка «Хрест на Сатурні»
- 18.08.2025|18:51На Закарпатті відбудеться «Чендей-фест 2025»
- 17.08.2025|11:36«Книжка року’2025». ЛІДЕРИ ЛІТА. Номінація «ВІЗИТІВКА»
- 16.08.2025|08:45«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Дитяче свято»
- 15.08.2025|07:22«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Обрії»