Електронна бібліотека/Поезія

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити
1 2 3 »

КОЛО-1

Хіба воскресати – то примха лише для земних?!..
Волові – людське, а людині – волове і Боже.
Каміння летить, мов прокляття, збиваючи з ніг
тебе і мене… Ми – на конях, котрих не стриножать
ні люди, ні сили – оті, що з громів та вітрів,
ні водні стихії – оті, що потопами правлять...
Каміння мовчить, ніби стрілки старих дзигарів,
розлука була – як найважча камінна розправа.
Ми знову у цій – не позаздрять! – застиглій імлі
ланцями прив’язані – не розірвати без крику.
Кривавиться світ, на холодній від смерті землі
дороги криві – надзвичайно печально і прикро…
Але воскресати – у себе самих чи… куди?!..
Ми – тут, на порозі, ми тут – безпорадні і рідні…
Людині – людське… Із райського саду плоди
насправді були непотрібні…


КОЛО-2

Чи розірвеш це коло – як світ тобі коловоротиться?..
По мені – чи димітимуть ладаном, ачи недопалком?..
Чи свічки по мені будуть плакати, чи Богородиця
виливатиме сльози іконні – доскону – потопами?..

Дивна участь твоя у цій грі – пильнувати обітницю,
цілувати вуста, що – за морем, що морем посолені…
Подивися: луска у русалки воістину світиться, -
може, місяцем повним русалка безжально попсована...

А ти хочеш торкатися тіла такого гріховного,
до вінця її вести, весілля гуляти на згарищі…
Чи розірвеш це коло – в якому душа моя схована,
у якому, коханий, без тебе так боляче?.. Гаряче...


КОЛО-3

Не долітають до тебе тепер ні листи, ані ластівки,
ані цілунки – зітліли в тілесному соромі…

Скоро приїдуть свати і солодким поласують,
скоро бояри плистимуть по Чорному морю.

Нам би одразу – у гріх, хай би гості пробачили
втечу із храму, знекровлену постіль в коморі…

Коло стискається – станеться диво небачене –
скоро бояри ітимуть по мерзлому морю…

Руки старих коровайниць відчутно теплішають –
тісто міситимуть – в Бога проситимуть сили…

Тільки весільний рушник поки виткаю-вишию –
довгий такий – через море – устигну посивіти…



РОЗДІЛЕНЕ

А бодай би розп’яття мого не торкнулась твоя сліпота,
хай задимлені хмари – за кожне діяння – заплатять.
Ми розірвані вже. Розійшлися по вутлих світах
два шляхи, наче шви на тонкому дитячому платті.

Гейби в пекло упали і стало усе навпаки,
гейби ріки вина мимохіть спалахнули багряним…
Геть від тебе іду і боюся не дати руки,
як тобі під ногами земля розверзатиме рани.

Я так само – полин, над яким ще гуляє імла,
я так само – снігур на холодному пагіллі часу.
Пригадай: а колись золотою сльозою була,
твоїм щастям була, що не встигло іще розпочатись.



ГІРКЕ

Не терпкою сльозою, а терном мене проведеш,
залишивши на Чорному Острові – в чорному платті.
Та нічого… нехай… Може, в пеклі зустрінемось теж –
передчасно за гріх на одному хресті розіп’яті.

Може, в пеклі так само чиясь не здригнеться рука,
поржавілих мечів не схотівши ні “до”, ні “опісля”,
Бо прощення твоє – ніби ніж у руках м’ясника,
бо прощання моє – збайдужіле, безмовне, безслізне...

Тож – до пекла, чи як там… до вічних гарячих глибин!
До прозріння такого, коли, утомившись грішити,
ти покличеш Його, аби взяти шматочок один
того світу…


ЄДНАЛЬНЕ

Луплять горошини часу по вікнах, тікаючи долі,
мов катафалки – до раю, запряжені довгими снами.
Поміж церквами мого, ніби прадід, старого Подолу
світ поночілий до рештки випльовує пам’ять.

Ні, не народження це, а нарешті прозріння – достоту,
Боже, мій гріх засолодкий, аби його ТАК відпускати...
Вперто іду, залишаю спасіння на потім
а чи – назовсім… себе – у тобі розіп’яту…

Лиш дочекайся мене – попри сни і дощі, і тумани,
попри фатальний кордон, що роз’єднує дійсність і мрію.
Я долечу. Я воскресну. І повнею стану –
понад церквами Софії…



ВТЕЧА

Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна,
потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат,
а вже коні летять – візники їх за віжки притримують,
наші коні летять, щоб уже не вертатись назад.

«Хай не згадують нас, хай забудуть, - шепочеш, - навіки».
Скам’янілих богів оминаємо: «Їм не молись!».
Де учора були – там прозоряться сльози на вікнах
і зривається крик, летячи в затуманену вись.

«Хай згадають, - кажу, - бо кого ж, як не нас, їм згадати?»
А розлючений вітер зриває плащі із рамен.
«Ти до мене тулись – аби грому небесне розп’яття
не злякало тебе в цей направду просвітлений день».

Іще трохи, терплю, за терпіння дається сториця,
а мені хоч би грам, хоч би крапля – з криниці води...
«Хай не згадують нас – наші думи, молитви і лиця».
«Хай згадають усе – бо для чого ж лишали сліди?».

Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна,
потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат,
а вже коні летять – візники їх за віжки притримують,
наші коні летять, щоб уже не вертатись назад.


ВІДМІРЯНЕ

Погасло світло в світі. І лишень
одна стара, схилившись над свічками,
до ранку просить в Бога інший день –
легкий, мов сніг, важкий, мов сивий камінь.

Ні, не Сівілла, Господи, впізнай –
вона ж слізьми кропила твої рани!
Коли Ти йшов,

1 2 3 »

Останні події

09.05.2025|12:40
У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
09.05.2025|12:34
Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
07.05.2025|11:45
Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
07.05.2025|11:42
Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»
07.05.2025|11:38
У Києві відбудеться презентація книги «Усе на три літери» журналіста й військовослужбовця Дмитра Крапивенка
06.05.2025|15:24
«Читаємо ложками»: у Луцьку відбудеться перша зустріч літературно-гастрономічного клубу
06.05.2025|15:20
Помер Валерій Шевчук
02.05.2025|13:48
В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша


Партнери