Електронна бібліотека/Поезія

СкорописСергій Жадан
Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
Лиця (новела)Віктор Палинський
Золота нива (новела)Віктор Палинський
Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
Завантажити
1 2 3 »

КОЛО-1

Хіба воскресати – то примха лише для земних?!..
Волові – людське, а людині – волове і Боже.
Каміння летить, мов прокляття, збиваючи з ніг
тебе і мене… Ми – на конях, котрих не стриножать
ні люди, ні сили – оті, що з громів та вітрів,
ні водні стихії – оті, що потопами правлять...
Каміння мовчить, ніби стрілки старих дзигарів,
розлука була – як найважча камінна розправа.
Ми знову у цій – не позаздрять! – застиглій імлі
ланцями прив’язані – не розірвати без крику.
Кривавиться світ, на холодній від смерті землі
дороги криві – надзвичайно печально і прикро…
Але воскресати – у себе самих чи… куди?!..
Ми – тут, на порозі, ми тут – безпорадні і рідні…
Людині – людське… Із райського саду плоди
насправді були непотрібні…


КОЛО-2

Чи розірвеш це коло – як світ тобі коловоротиться?..
По мені – чи димітимуть ладаном, ачи недопалком?..
Чи свічки по мені будуть плакати, чи Богородиця
виливатиме сльози іконні – доскону – потопами?..

Дивна участь твоя у цій грі – пильнувати обітницю,
цілувати вуста, що – за морем, що морем посолені…
Подивися: луска у русалки воістину світиться, -
може, місяцем повним русалка безжально попсована...

А ти хочеш торкатися тіла такого гріховного,
до вінця її вести, весілля гуляти на згарищі…
Чи розірвеш це коло – в якому душа моя схована,
у якому, коханий, без тебе так боляче?.. Гаряче...


КОЛО-3

Не долітають до тебе тепер ні листи, ані ластівки,
ані цілунки – зітліли в тілесному соромі…

Скоро приїдуть свати і солодким поласують,
скоро бояри плистимуть по Чорному морю.

Нам би одразу – у гріх, хай би гості пробачили
втечу із храму, знекровлену постіль в коморі…

Коло стискається – станеться диво небачене –
скоро бояри ітимуть по мерзлому морю…

Руки старих коровайниць відчутно теплішають –
тісто міситимуть – в Бога проситимуть сили…

Тільки весільний рушник поки виткаю-вишию –
довгий такий – через море – устигну посивіти…



РОЗДІЛЕНЕ

А бодай би розп’яття мого не торкнулась твоя сліпота,
хай задимлені хмари – за кожне діяння – заплатять.
Ми розірвані вже. Розійшлися по вутлих світах
два шляхи, наче шви на тонкому дитячому платті.

Гейби в пекло упали і стало усе навпаки,
гейби ріки вина мимохіть спалахнули багряним…
Геть від тебе іду і боюся не дати руки,
як тобі під ногами земля розверзатиме рани.

Я так само – полин, над яким ще гуляє імла,
я так само – снігур на холодному пагіллі часу.
Пригадай: а колись золотою сльозою була,
твоїм щастям була, що не встигло іще розпочатись.



ГІРКЕ

Не терпкою сльозою, а терном мене проведеш,
залишивши на Чорному Острові – в чорному платті.
Та нічого… нехай… Може, в пеклі зустрінемось теж –
передчасно за гріх на одному хресті розіп’яті.

Може, в пеклі так само чиясь не здригнеться рука,
поржавілих мечів не схотівши ні “до”, ні “опісля”,
Бо прощення твоє – ніби ніж у руках м’ясника,
бо прощання моє – збайдужіле, безмовне, безслізне...

Тож – до пекла, чи як там… до вічних гарячих глибин!
До прозріння такого, коли, утомившись грішити,
ти покличеш Його, аби взяти шматочок один
того світу…


ЄДНАЛЬНЕ

Луплять горошини часу по вікнах, тікаючи долі,
мов катафалки – до раю, запряжені довгими снами.
Поміж церквами мого, ніби прадід, старого Подолу
світ поночілий до рештки випльовує пам’ять.

Ні, не народження це, а нарешті прозріння – достоту,
Боже, мій гріх засолодкий, аби його ТАК відпускати...
Вперто іду, залишаю спасіння на потім
а чи – назовсім… себе – у тобі розіп’яту…

Лиш дочекайся мене – попри сни і дощі, і тумани,
попри фатальний кордон, що роз’єднує дійсність і мрію.
Я долечу. Я воскресну. І повнею стану –
понад церквами Софії…



ВТЕЧА

Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна,
потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат,
а вже коні летять – візники їх за віжки притримують,
наші коні летять, щоб уже не вертатись назад.

«Хай не згадують нас, хай забудуть, - шепочеш, - навіки».
Скам’янілих богів оминаємо: «Їм не молись!».
Де учора були – там прозоряться сльози на вікнах
і зривається крик, летячи в затуманену вись.

«Хай згадають, - кажу, - бо кого ж, як не нас, їм згадати?»
А розлючений вітер зриває плащі із рамен.
«Ти до мене тулись – аби грому небесне розп’яття
не злякало тебе в цей направду просвітлений день».

Іще трохи, терплю, за терпіння дається сториця,
а мені хоч би грам, хоч би крапля – з криниці води...
«Хай не згадують нас – наші думи, молитви і лиця».
«Хай згадають усе – бо для чого ж лишали сліди?».

Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна,
потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат,
а вже коні летять – візники їх за віжки притримують,
наші коні летять, щоб уже не вертатись назад.


ВІДМІРЯНЕ

Погасло світло в світі. І лишень
одна стара, схилившись над свічками,
до ранку просить в Бога інший день –
легкий, мов сніг, важкий, мов сивий камінь.

Ні, не Сівілла, Господи, впізнай –
вона ж слізьми кропила твої рани!
Коли Ти йшов,

1 2 3 »

Останні події

23.08.2025|18:25
В Закарпатті нагородили переможців VIІ Всеукраїнського конкурсу малої прози імені Івана Чендея
20.08.2025|19:33
«А-ба-ба-га-ла-ма-га» видало нову книжку про закарпатського розбійника Пинтю
19.08.2025|13:29
Нонфікшн «Жінки Свободи»: героїні визвольного руху України XX століття крізь погляд сучасної військової та історикині
18.08.2025|19:27
Презентація поетичної збірки Ірини Нови «200 грамів віршів» у Львові
18.08.2025|19:05
У Львові вперше відбувся новий книжковий фестиваль BestsellerFest
18.08.2025|18:56
Видавнича майстерня YAR випустила книгу лауреата Малої Шевченківської премії Олеся Ульяненка «Хрест на Сатурні»
18.08.2025|18:51
На Закарпатті відбудеться «Чендей-фест 2025»
17.08.2025|11:36
«Книжка року’2025». ЛІДЕРИ ЛІТА. Номінація «ВІЗИТІВКА»
16.08.2025|08:45
«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Дитяче свято»
15.08.2025|07:22
«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Обрії»


Партнери