Електронна бібліотека/Поезія

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити
1 2 3 »

кричала в спину: «Най-
дорожчий мій!»
А Ти... а Ти не глянув.

Тепер дивись, як тане її ґніт,
як гасне світ, як віра йде до краю.
Стара сидить. І хочеться мені
сказати їй: «Ідіть, Він Вас чекає...»


ДОРОГА

Треба далі іти, а ти вклякла, прикута стоїш
до чужої землі, де вином заливають похмілля.
Пахне зіллям тобі: чи полин, чи євшан, чи спориш...
Пахне зіллям тобі – ніби вдома в Зелену неділю.

Озирнися, гукни – може, хтось заблукав, як і ти,
а удвох таки легше – не лише іти, а й терпіти.
Ти мовчиш, а між тим – сходить місяць новий золотий,
півобручки – в траві, що так само згоріла, як літо.

Треба далі іти, але сили – уже на межі.
Ти – зміліла ріка, що нікуди із себе не витече.
Тільки перш, ніж вмирати, дорогу свою покажи.
Цього вистачить.


ПАВУК

«Я - найкращий», - прорік, ніби громом розверз небеса
сам Господь. І земля під ногами в стократ почорніла.
«Ні, не так! - на мій крик вороння налетіло. – Не за
хижі сіті тебе твої бранки безтямно любили!»

Просто вірили – чуєш, бо віра сильніша, ніж бунт –
обіцянкам твоїм – про любов твою обітовану.
Ні для кого із них ти насправді найкращим не був,
ланцюги золоті поманили сильніше, ніж дана

клятва Богу – ота, про кумирів… Згрішили таки –
сотворили тебе і повірили в тебе, як в Бога.
І відтоді ніхто не вбиває страшних павуків.
Цілий світ – їхня сіть. І не має спасіння від того.

НАПЕРЕДОДНІ

Ми – не найманці навіть, ми просто іще ненавчені,
не навчились нічому, схотіли на віниках ввись...
Бо ж імперія зла спромоглася на вигадку, наче ми
не самі, а чиїсь, а з чужинцем навіки злилИсь.
Нам цю пІтьму руками ніколи розтяти несила,
далі йти і спіткатись – одвічне прокляття і гріх,
але ж вірили в нас ті, що плоть, а не душі, палили –
там, де схід і де захід – в багаттях уже «несвоїх».
То куди ж ми задивлені нині, куди ж ми…
куди ж ми, земляче?
Скільки крові іще буде пити земля, скільки пут
розриватимуть ті, котрим нині і прикро, і лячно
за країну, в яку знов ненавчені, Господи, йдуть?..


ОПІСЛЯ

Із придворними псами миліше, ніж з нами, авжеж? -
заховали у сутінках сутність свою вовкулачу...
Вже нічого не значить ні дім, ані дим від пожеж,
занапащений день у безчассі – нічого не значить.

Упаду на розтерзану – земле, чому не кричиш?! –
і проситиму сил – аби місяць вхопити руками –
хай холодний, мов камінь, постане, вогню гарячіш,
і у світлі його хай покаються Юда і Каїн.

Навіть так: коли треба, зубами – з корінням – полин
вириватиму! Хліб, наче пам’ять про голод, посію...
Мій месіє, зумій, підведи із затерплих колін
тих, котрі – твої пси, вічні пси твої...
Чуєш, месіє?!


ВЖЕ ТЕНЕТА...

Вже тенета важкі опустились на схід і на захід,
вже постала над нами потворна чужа нагота,
але правда ще є – вона прагне себе прив’язати
до зневірених душ, розімкнувши їм очі й вуста.

Озирніться назад – ваші прадіди сіяли жито
і життя віддавали за «бути», а не «забуття».
Як же можна тепер в їхню кров уливати отруту,
коли з кров’ю здобуто отой, що підносите, стяг?

Й не відтяти вам рук, бо ж ганебно – незрячих карати.
Тільки віри – на крихту, а правда пішла по світах...
Нас багато було, нас, напевно, і досі багато –
у тенетах важких, де панує чужа нагота.

ПОДОРОЖНЄ

Між галуззям і домом півколо зіниці сія –
Боже око задивлене в ніч, що, немов фотокартка
зі старого альбому – неспалена пам’ять моя –
ухопившись за вітер, збирається знову тікати.

Неприручений сон, нестриножений кінь під вікном,
якось це по-злодійськи – валізу на ніч лаштувати.
Та не знати, на жаль, чи до завтра дожити дано
тим, котрі вже давно розпалили в дорозі багаття

і чекають на мене, гадають: прийду – не прийду,
і, запаривши чай, гомонять про минуще і вічне.
Вирушаю у ніч – заки ще не прокинувся Дух
Мого Дому, а з ним – невимовний, безвихідний відчай.


ЧУМАЦЬКЕ

Видивлятися – до сліпоти – за шпарину – у сутінь –
може, образ жаданий постане з нічного жалю?
Я ще тут, я не йду, я не кваплюсь приймати отруту
з рук чужих, з рук твоїх, з рук, що їх
так безбожно люблю.

Чи окликнеш – коли, півжиття на рамена поклавши,
до крайнеба брестиму (так сіль перевозять святі),
чи повернеш, як завше, чи, може, забудеш назавше,
вмить піддавшись спокусі – безмежній своїй самоті?..


СУМНІВ

Те подвір’я давно заросло бур’яном-пирієм,
йде до осені час, упокорений в тужному леті,
і до тебе: «Бувай, може, якось на іншій планеті
стрівшись, вип’ємо чаю – за інше прозріння твоє».

Розтає, розтікається весен прожитих тепло,
пломеніє крайнебо в полоні нового зеніту, -
рветься нитка – і ти
не чекаєш наступного літа,
сумніваючись вже: чи життя таки справді було?..



АНТИМІФІЧНЕ

На гілці золотій зотліє міт –
нема дощу в долині Персефони.
Та все одно – у пекло чи в Аїд
підземний бриз – рингтон на телефоні –
гука мене...
- Коли минемо Стікс,
скажи, чи ти... любитимеш так само?..

Потойбіч брами –

1 2 3 »

Останні події

09.05.2025|12:40
У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
09.05.2025|12:34
Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
07.05.2025|11:45
Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
07.05.2025|11:42
Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»
07.05.2025|11:38
У Києві відбудеться презентація книги «Усе на три літери» журналіста й військовослужбовця Дмитра Крапивенка
06.05.2025|15:24
«Читаємо ложками»: у Луцьку відбудеться перша зустріч літературно-гастрономічного клубу
06.05.2025|15:20
Помер Валерій Шевчук
02.05.2025|13:48
В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша


Партнери