Завантажити

Ївга розсердилась:
— Іди, як ти розумна!
— Півненко Химка! — тоді гукнув хтось із чоловіків.— Не доки ж будемо справді возжатися.
Ще когось назвали. Але то вже так, знали всі, що як трьох треба, то й пройдуть всі три перші, вся дійсність обухівська за це свідчила. Ні, на цей раз Чумак і Давид пройшли, Кожушного провалили, бо хотілось Химку багатьом провести, а Христя з Зінькою в хорі справжню агітацію передвиборну провели за неї. Зайняли місця:
Гордій посередині, Химка, соромлячись, рожева, пройшла під реготом Тягнирядна та Гниди й ніяково сіла дуже рівно на стільці, не насмілюючись глянути на людей. Гордій підбадьорив її: “Чого ти, мовляв, сидиш, як та квочка на крашанках? Сміливіш треба!” В Химки ще більший рум'янець.
Оголосив голова — Гордій — повістку денну: доповідь Мотузки Давида про міжнародне становище, читання стінної газети, і ще є газета з міста, то прочитають, дещо є цікаве й для них, обухівців.
Далі оглянув пильно збори.
— Давайте покинемо лузати насіння, бо нічого й не буде чути.
Хто зам'явся, хто покинув лузати. Навіть Гнида Яків струснув із полушубка лушпиння, уважний — як же, мовляв, голови та не слухати, а потім демонстративно ще одкинув заполу й витяг повну жменю, Тягниряднові подав, набрав собі, ще й перевіяв із руки в руку, губами дмухаючи. Став знову лузати, тільки ще пильніше та завзятіше.
Гордій похмурився, а лише те сказав, що — звісно, хто несвідомий, хай лузає. І курити треба покинути, а то й задушитись можна. Потім до Давида хитнув головою. Той підвівся, обвів очима захоплено обличчя молоді, і в бородах, і біля стола дітвору.
Став говорити.
Спершу трошки про хату-читальню: нащо вона та що в ній робити. Далі зв'язне від цього й до огляду міжнародного, як і внутрішнього стану країни, перейшов. Говорив гарно, голосно, нешвидко і вплітаючи в мову живі барвисті образи. Чужих слів уникав, а як траплялися які “консерватори”, “бюджет”, кожне з'ясовував. Найдовше зупинився був на господарському житті; на збільшенні продукції — і в промисловості, і в сільському господарстві. Наводив цифри, щоб порівняти з довоєнним рівнем та з двадцять першим роком. Дуже великі числа, як мільйони, задля наочності перетворював на живі образи. От, скажімо: хліба стільки-то мільйонів зібрали, це он скільки вагонів повнісіньких, це, як на душу поділити, он по скільки впаде...
Слухали уважні, навіть про насіння поволі самі якось забували, що воно є в кишені. І, хоч тьмяні, виникали образи: Англії, що ворожа до них, Америки. І все ж робилось аж спокійніш: не в ладу, значить, і вони, буржуї, живуть! А то ж зовсім було про війну балакали. Бадьоріш ставало: якщо те правда, що каже,— справи добрі! І можна вірити: от продподаток же полегшав, де на кого й зовсім нема — пригадувалось. Очі чимдалі довірливіш дивились на Давида і вуха уважніше слухали. Думали: “А що ж, і дуже просто, може, й правда, що матерія скоро подешевшає, що переселенський фонд якийсь є, що кредит одкрили для бідноти”.
Як закінчив Давид, посипались запитання. Знати по них було, яка цікавість у селян про життя, не лише їхнє, обухівське, а й про життя цілої країни, на далеких гонах. Питали: через що матерія така дорога? Як живуть робітники — може, бачив, як був по містах? І інші, багато інших.
Давид на всі відповідав уважно. І, як уже було останнє, відчув трохи втому й випив води. Потім спустив очі па газету, що на столі лежала, і ще казав так:
— А тепер, коли ми глянули на життя ширше, на життя цілої країни, й побачили, як зростає вона та розвивається в нове щасливе життя, давайте згадаємо, як ми живемо. Чи й ми так? Адже ми, наша Обухівка, одна з мільйонів отих часток, що з них складається республіка. А її життя мусить бути нашим життям, а наше—її.
Це перед ним на столі стінна газета самими ними — хлопцями — й написана. У ній намагались показати життя, яким воно є: гарне, погане. В ній пробують і думки подати, як зробити, щоб вийшло на краще.
В хаті всі притихли. Чути було ззаду голоси:
— Не вставай! Чого там не бачив! Вухами слухайтеї Дітвора біля стола — аж роти пороззявляли, зацікавлені. І навіть Гнида покинув лузати.
Найперше прочитав Давид “Як нам із землею бути?”. Це коротенька спроба розв'язати найболючіше питання обухівське — невпорядковане землекористування. Селяни пильно слухали: все до діла писане було — і земля правильно показана по клинах, і план землевпорядження хороший. Одним словом, чого б і краще, та... Тільки махали рукою: хіба ж у них цього можна добитись? Вже пробували! Чи ще фунтів треба кому? Чи... Он уже Тихін добивався ж землі, як-як не видно — піде вже навіки на свою норму... Це все поміж себе стиха, не заважаючи читати Давидові. Далі було про ліси, про кооперацію...
Гнида, як тільки зачув слово “кооператив”, аж кинувся й насторожився. А говорилось не про його кооператив, а взагалі за якийсь, що стоїть на майдані, а через вулицю, напроти, приватна крамниця з зеленими дверима. Отут уже Гнида з Губаренком зглянулись. Про

читати