Завантажити

в небі висянім…
Сад стоїть… І я в нім одинак.

…Вже і кликать Вас я не докличуся,
Вже й іти до Вас - я не дійду.
Лиш пелюстка яблуні колишеться
Посмішкою Вашою в саду.



* * *

Горох зацвів двома пелюстками
У вересневому саду,
Де грає вітер на дуду
В подертім від дощу картузику.

Звідкіль та квіть, та дивна музика?..
І бджілку золоту таку,
Мов у пелюшці, в пелюстку
Гойда тонюсінька галузка.

І мов струмка весняний плюскіт
Зачаєний в отім квіту…
Мов усміх твій, твою ходу,

Й тебе, красиву й молоду,
Я знов для себе віднайду
В цім вересневому саду.



* * *
–Ходімо у весну, –
Нам річка сказала, –
Бо крига вже скресла
І плесо заграло.

-Ходімо у весну,
Щоб буть несамітнім, -
Підсніжник аж сплесне
В долоньки блакитні.

-Ходімо у весну,-
Лиш вітру зітхання…

-Ходімо, коханий…
-Ходімо, кохана…



* * *

Спасибі дощу
І тобі спасибі,
Що доню рощу
(Вже й ніжками диба…)
Спасибі серпню,
Що долі навстріч
Зацвів голоском тоненьким,
Що сон гойдав
біля дониних віч
Та й задрімав хутенько
У долі-ластівки
на крилі
(Війнуло ірієм ніби…).
Спасибі, світоньку,
Ой лю-лі, лю-лі…
Тобі, кохана,
Спасибі.



* * *

До півночі в актовім залі
не згасали дебати про любов.
А біля розчиненого вікна
у сусідній кімнаті -
Двоє закоханих…
Не взяли участі
в диспуті про кохання.



* * *

Білий камінь з альмінських кар'єрів,
Білі плетива сонячних рук…
Ми не встигли тоді на прем'єру,
Так було лебедино довкруг…

Білим птахом театр той південний
Промайне ще у згадці не раз…
Тільки я в цім суєтнім щоденні,
Може, більше не стріну вже Вас.



* * *

Голубих вітрів,
золотих вітрів
Я не в казці стрів,
ой, не в казці стрів…
Через терни йшов,
роздоріжжями брів, –
Сяйво карих віч,
смута чорних брів.
Голубих вітрів,
золотих вітрів
Я боявсь, мов див,
ой, мов дивних див...
Всі стежки стоптав,
всі шляхи сходив –
Й мов солодкий дим
з тих далеких днів –
Сяйво карих віч,
смута чорних брів.



* * *
І Чернігів древен, наче нічка,
І твоя обвітрена печаль,
І волосся твого хвильна річка
У моїх відбилася очах.
І тече, і піниться до болю
В голубих, як день, моїх очах...
Знов запраг я зустрічі з тобою,
На хвилину хоч... хоч помовчать.
І любові, тихої, мов спомин,
Мов травневі роси по весні...
Догоряє болем невимовним
Малинова ватра у вікні.
І автобус шемрання черлене
Нагорта на обручі коліс.
Повертаю в осінь... Гаснуть клени.
Тільки музика твоїх невгасних кіс.


* * *
Ця гілка, щоб цвісти.
Її не смій зламать.
Летить бджолина і душа летить
На солодощ зачать...
Ця жінка, щоб любить
(А не терпіть обмови...).
І щоб цвісти, як віть,
В передчутті любові

читати